39/60 Про стягнення 112685,60 доларів США - Текст документа

У січні 2005 року компанія “SOPHIA USA LLC” звернулася з позовом до закритого акціонерного товариства “Атоменергопром” згідно якого, уточнивши в ході розгляду свої позовні вимоги, просило стягнути з відповідача 112685,60 доларів США заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.02.2005 у справі № 39/60 позовні вимоги задоволено. Стягнено з ЗАТ “Атоменергопром” на користь компанії “SOPHIA USA LLC” 112685,60 доларів США.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 вищезазначене судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14.02.2005, постанову апеляційного суду від 23.06.2005 та прийняти нове рішення, яким визнати неукладеним договір транспортного експедирування залізничних вантажів № 30/07-0401 від 01.08.2004 та припинити провадження у справі. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом при прийнятті постанови порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 212, 917, 1014, 1016 ЦК України (435-15) , ст.ст. 179, 180 ГК України (436-15) , п. 1 ст. 80 ГПК України (1798-12) .

Відзиву на касаційну скаргу позивач до Вищого господарського суду України не надіслав.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування Київським апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2004 між сторонами у справі був укладений договір транспортного експедирування залізничних вантажів № 30/07-0401, який регулює взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією перевезення залізничним транспортом вантажу. Умовами договору також передбачалося, що позивач здійснює попередню оплату за транспортування вантажів на рахунок відповідача, відповідно до виставленого рахунку.

Судами також було встановлено, що 10.08.2004 сторонами була укладена додаткова угода № 1 до зазначеного договору, згідно із якою відповідач додатково в межах чинного договору надає позивачу послуги, пов'язані із організацією перевезення залізничним транспортом палива пічного, на умовах поставки ДБЖ. При цьому відповідач забезпечує подачу власного рухомого складу на станцію наливу, перевезення і транспортно-експедиторське обслуговування вантажу по території України, Росії та Казахстану. Сторони також визначили, що загальна орієнтовна вартість організації послуг за перевезення вантажу зі станції Акжайик до станції Успенська складає 196000 доларів США. Крім того, умовами додаткової угоди передбачено, що за додатковою заявкою позивача відповідач може надати останньому послуги з організації перевезення вантажу до кінцевої станції одержання на території України.

13.08.2004 відповідач виставив позивачу для здійснення оплати рахунок-фактуру № 13/08-1 на суму 196000,00 доларів США. Зазначені кошти позивач перерахував на рахунок відповідача, однак останній своїх зобов'язань щодо перевезення вантажу не виконав.

09.11.2004 позивач вручив відповідачу лист від 03.12.2004 з вимогою про повернення йому сплаченої передплати в розмірі 196000 доларів США, у зв'язку з невиконанням умов договору № 30/07-0401, а 10.11.2004 відповідач частково повернув суму боргу в розмірі 83314,40 доларів США, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем складає 112685,60 доларів США.

Наведеним обставинам суди дали належну оцінку і дійшли до обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 112685,60 доларів США заборгованості. При цьому апеляційний суд правомірно виходив з того, що виходячи із змісту додаткової угоди № 1 до договору № 30/07-0401, угода містить дані необхідні для організації перевезення вантажів залізничним транспортом, а тому додаткова угода виконує функції заявки, надання якої передбачено умовами договору № 30/07-0401.

Крім того, апеляційний суд обгрунтовано не прийняв до уваги посилання відповідача на договір про переведення боргу № 15 від 30.05.2005 і договір уступки права вимоги від 30.05.2005, оскільки право вимоги позивача, що становить предмет спору у справі № 39/60, випливає із договору № 30/07-0401 від 01.08.2004, додаткової угоди № 1 від 10.08.2004, а не з угоди від 04.04.2005, а тому договір уступки права вимоги від 30.05.2005 не може бути прийнятий доказом уступки права вимоги позивача, яке виникло із договору № 30/07-0401 та додаткової угоди № 1. До того ж, із договору № 15 про переведення боргу від 30.05.2005, укладеного між відповідачем та ТзОВ “Інкар”, не вбачається наявності згоди позивача на заміну боржника у зобов'язанні, яке виникло з договору № 30/07-0401.

Таким чином, оспорювана постанова апеляційної інстанції винесена на підставі фактичних обставин справи, відповідає вимогам діючого законодавства, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для її скасування.