33/399-04 Про стягнення 147 070,78 грн. - Текст документа

Позов заявлений про стягнення з ВАТ “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС вартості поставленого на адресу відповідача у січні-лютому 2000 р. вугілля, за залізничними накладними, вказаними у позовній заяві. Відправником вугілля є шахта “Перевальська” ДП ГХК “Луганськвугілля” і “Никанор-Нова”. У частині залізничних накладних на поставку вугілля у кількості 473 тонни власником вугілля вказаний позивач, у іншій частині у кількості 549 тонн власником вугілля вказані ВАТ “Луганськвугілля” та ТОВ “Лекс”. На момент відвантаження вугілля у кількості 549 тонн між позивачем та ТОВ “Лекс” відбулася домовленість про придбання цього вугілля позивачем у ТОВ “Лекс” як взаємозалік за наявною заборгованістю.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.03.2005 (суддя А. Савченко) позовні вимоги задоволені.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.05.2005 (колегія суддів: В. Афанасьєв, А. Бухан, І.Шепітько) рішення у справі залишене без зміни.

Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що право власності позивача на вугілля у кількості 473 тонни підтверджене записом у залізничних накладних. Крім того, у січні-лютому 2001 року ДВАТ “УУПЗП ДХК “Луганськвугілля” передало ТОВ “Лекс” вугілля кількістю 549 тонн, що підтверджується листами від 05.09.2002, 15.04.2003. У лютому 2001 року ТОВ “Лекс” поставило вказане вугілля позивачу, що підтверджується податковими та видатковими накладними, актами приймання-передачу. Тобто, право власності на спірне вугілля за позивачем підтверджене матеріалами справи.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ВАТ “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС посилається на неправильне застосування судами при ухваленні оскаржуваних рішень норм права. Зокрема, відповідно до ст. 128 ЦК УРСР (1540-06) право власності у набувача майна виникає з моменту передачі речі. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві. За залізничними накладними вугілля поставлене Зміївській ТЕС на підставі договору поставки, яка і є власником майна.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з такого.

За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 358 ЦК УРСР (1540-06) ). Отже, сторонами за договором перевезення є відправник, одержувач та перевізник.

Не оспорюючи факту правомірності відвантаження вугілля, позивачем оспорюється право особи, яка є вигодонабувачем за відчуженим вугіллям.

Підставою відвантаження вугілля зазначені у залізничних накладних договори поставки, укладені між відправником (структурним підрозділом постачальника) та одержувачем. Залізничні накладні містять помітку про належність вугілля на право власності конкретним юридичним особам.

За договором поставки організація-постачальник зобов’язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовнику) у власність (оперативне управління) певну продукцію, а організація-покупець зобов’язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами (ст. 245 ЦК УРСР (1540-06) ). За договором поставки постачальник продукції може не бути її власником, однак продукція поставляється покупцю у власність (оперативне управління.

Відповідно до ст. 160 ЦК УРСР (1540-06) договір може укладатися на користь третьої особи.

Отже, задовольняючи позовні вимоги про стягнення на користь позивача як власника вартості переданого Зміївській ТЕС вугілля, господарськими судами не визначений момент набуття ВАТ “Центренерго” право власності на вугілля, не встановлені правові підстави вимоги позивача про оплату одержувачем вугілля його вартості та правові підстави припинення зобов’язання покупця оплатити постачальнику вартість поставленої продукції.

Зважаючи на викладене, судові рішення підлягають до скасування, а справу слід направити на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ВАТ “Центренерго” в особі Зміївської ТЕС задовольнити.

Рішення від 03.03.2005 господарського суду Харківської області, постанову від 19.05.2005 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 33/399-04 скасувати.