Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кочерової Н.О. - головуючої,

Рибака В.В.,

Черкащенка М.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Федоров І.Ю. (дов. № 05-1392 від

07.09.2005р.);

від відповідача Малеваний К.Г. (дов. № 14 від

27.04.2005р.);

Бондарец С.І. (дов. № 24 від 03.10.2005р.);

розглянувши матеріали ВАТ “Смолопереробний завод”

касаційної скарги

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

від 30.06.2005р.

у справі № 17/136 господарського суду Донецької

області

за позовом ВАТ “Смолопереробний завод”

до ВАТ “Концерн Стирол”

Про стягнення 30166,89 грн.

В С Т А Н О В И В:

ВАТ “Смолопереробний завод” звернулося з позовом до ВАТ “Концерн Стирол” про стягнення 30166,89 грн., в т.ч. 29908,8 грн. заборгованості за експлуатацію залізничної колії впродовж січня-лютого 2005р. та 258,09 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.05.05 у справі № 17/136 позов задоволено частково.

Стягнуто з ВАТ “Концерн Стирол” на користь позивача 7141,55 грн. основного боргу та відповідні витрати по держмиту, інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.05 у справі № 17/136 зазначене рішення місцевого господарського суду залишено без зміни.

У поданій касаційній скарзі ВАТ “Смолопереробний завод” просить скасувати рішення та постанову зазначених судових інстанцій; прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

При цьому скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права при прийнятті рішень, зокрема ч. 2 ст. 642 ЦК України (435-15) ; безпідставне застосування до спірних правовідносин тарифів на оплату користування під’їзними коліями, визначеними договором № 2 від 19.01.01, термін дії якого закінчився 31.12.01.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши юридичну оцінку судовими інстанціями обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права прийшла до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Визначальним для вирішення цього спору є встановлення наявності між сторонами договірних відносин на підставі договору № 5 від 20.12.01, оскільки з підстав виконання його умов між сторонами виник спір.

Верховний Суд України в ч. 3 п. 1 постанови Пленуму від 29.12.76 № 11, з наступними змінами, “Про судове рішення” (v0011700-76) роз’яснив, що обгрунтуваним визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте місцевий та апеляційний господарські суди не дотрималися наведених роз’яснень та вимог відповідно п. 3 ст. 84, п. 7 ст. 105 ГПК України (1798-12) .

Суди не вжили заходів для встановлення дійсних обставин справи та правовідносин сторін, що унеможливило здійснення юридичних висновків, які грунтувалися би на матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України (436-15) відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на підставі договорів.

Пунктами 2,3 ст. 180 ГК України (436-15) визначено, що зміст господарського договору становлять його умови, визначені угодою його сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, які погоджені сторонами, так і тих, що приймаються ним за обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

29.12.04 позивач надав відповідачу проект договору № 5 від 20.12.04 “Про експлуатацію під’їзної колії” у двох примірниках (а.с. 9).

Відповідно до ч. 4 ст. 181 ГК України (436-15) за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передати й цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (п. 5 ст. 181 ГК України (436-15) ).

Проте зазначена обставина судовими інстанціями не враховувалася. ВАТ “Концерн Стирол” м. Горлівка повернув зазначений договір ВАТ “Смолопереробний завод” лише 14.02.05 з протоколом розбіжностей (а.с. 20, 21), тобто з пропуском зазначеного 20-денного строку. Але отримавши проект договору № 5 від 20.12.04 та не направивши в установлений термін протоколу розбіжностей до нього, відповідач з 01.01.05 у відповідності з умовами договору № 5 від 20.12.04 приступав до користування під’їзними коліями.

Інших підстав для вчинення таких дій у відповідача не було.

Пунктом 8 ст. 181 ГК України (436-15) визначено, що в тому разі, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, з якого сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, правові наслідки таких дій визначаються нормами цивільного законодавства. Зміст п. 2 ст. 642 ЦК України (435-15) визначає, що в разі вчинення особою, яка отримала пропозицію укласти договір, дій відповідно до умов договору в межах строку відповіді на таку пропозицію, вони визнаються як прийняття пропозиції до договору.

Зазначене також не було предметом судових досліджень.

Відповідно з ст. 43 ГПК України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте ці вимоги процесуального закону судовими інстанціями виконані не були.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, справа підлягає передачі на новий розгляд.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 17.05.05 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.05 у справі № 17/136 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.