11/244/05 Про звільнення приміщень - Текст документа

Рішенням Господарського суду Миколаївської області (суддя Василяка К.Л.) від 19.07.2005 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Беляновський В.В., судді –Шевченко В.В., Мирошниченко М.А.) від 30.08.2005 року, у справі № 11/244/05 зобов’язано ВАТ “Перлина” звільнити приміщення об’єкту суборенди за договором суборенди № 105 від 01.11.2001 року загальною площею 60 м2, розташовані в будівлі Літ. “Б” громадсько-торговельного центру, розташованого за адресою: м. Миколаїв, пр. Жовтневий, 342, які належать на праві власності ТОВ “Агротера”; стягнуто з ВАТ “Перлина” на користь ТОВ “Агротера” 85,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові рішення вмотивовані тим, що умови договору суборенди відповідач систематично порушував, не вносив плату за користування орендованим приміщеннями більше ніж три місяці підряд, що стало підставою для відмови орендаря від договору. Проте в запропоновані останнім строки відповідач орендовані приміщення не звільнив. Позивач набув право власності на будівлю громадсько-торговельного центру, в якій знаходяться спірні приміщення, на підставі договору купівлі-продажу від 01.06.2005 року укладеного з ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”. Оскільки відповідач продовжує користуватися спірними приміщеннями не маючи законних підстав, чим порушує право власності позивача, то суди керуючись вимогами ст.ст. 391, 16 ЦК України (435-15) , відповідно до яких власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а одним із способів захисту цивільних прав є припинення дії, яка порушує право, позов задовольнили.

В касаційній скарзі ВАТ “Перлина” просить скасувати ухвалені по справі судові акти та в позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 220, 770 ЦК України (435-15) , ст. 77 ГПК України (1798-12) .

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 04.09.2001 року між ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” (орендодавець) та ЗАТ “ТК МГЗ” (орендар) було укладено договір № 25/359-н оренди громадського торговельного центру, розташованого в м. Миколаєві, пр. Жовтневий, 342. Умовами п. 5.1 даного договору орендарю було надано право передавати об’єкт оренди в суборенду з повідомленням про це орендодавця.

01.11.2001 року між ЗАТ “ТК МГЗ” (орендар) та ВАТ “Перлина” (суборендар) було укладено договір № 105 суборенди нежилих приміщень загальною площею 60 м2, розташованих в будівлі громадсько-торговельного центру в м. Миколаєві, пр. Жовтневий, 342, для використання відповідно до статутної діяльності суборендаря, строком на 1 рік. За умовами даного договору суборендар зобов’язався орендну плату за користування приміщеннями в узгодженому розмірі перераховувати орендареві щомісячно, не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення договору не заявить про намір його розірвати, то договір автоматично пролонгується на строк один рік.

Зазначені в договорі нежилі приміщення були передані суборендареві від орендаря за актом приймання-передачі від 01.11.2001 року, який є додатком до даного договору.

Свої зобов’язання щодо сплати орендної плати відповідач виконував неналежним чином, припускався прострочення платежів і сплачував їх в розмірі меншому, ніж обумовлено договором. Внаслідок цього в нього утворилася прострочена заборгованість по орендній платі станом на 01.05.2005 року в сумі 2600 грн., згідно наданого позивачем розрахунку, і в тому числі 2400 грн. за лютий-квітень 2005 року.

20.05.2005 року ЗАТ “ТК МГЗ” надіслало відповідачеві повідомлення № 62 про відмову від договору суборенди № 105 від 01.11.2001 року в зв’язку з несплатою орендної плати за користування приміщеннями за лютий-квітень 2005 року, наявністю заборгованості по орендній платі в розмірі 2600 грн. та виклало вимогу про звільнення займаних приміщень в строк до 01.06.2005 року (доказом надходження до відповідача зазначеного повідомлення є повідомлення № 9388 поштового відділення, яке вручено 23.05.2005 року).

Відповідач ці обставини не спростував.

Відповідно до ст. 782 ЦК України (435-15) наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Крім того, судом встановлено, що 27.05.2005 року між ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” (яке є правонаступником ВАТ “Миколаївський глиноземний завод”) та ЗАТ “ТК МГЗ” було укладено договір про розірвання договору № 25-359-н від 04.09.2001 року оренди громадсько-торговельного центру з 27.05.2005 року.

На виконання даного договору об’єкт оренди було передано орендодавцеві від орендаря за актом приймання-передачі від 27.05.2005 року.

01.06.2005 року між ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” (продавець) та ТОВ “Агротера” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу 20/100 часток будівлі громадсько-торговельного центру що складаються з основної будівлі під Літерою “Б” загальною площею 744,60 м2 та знаходяться в м. Миколаєві, пр. Жовтневий, 342. Зазначене в даному договорі нерухоме майно було передано покупцеві від продавця за актом приймання-передачі від 01.06.2005 року. Цей правочин було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за № 630399 від 01.06.2005 року.

Листом від 10.06.2005 року № 11-юр ТОВ “Агротера” повідомило відповідача про те, що воно є власником громадсько-торговельного центру та виклало вимогу про звільнення займаних приміщень в зв’язку з необхідністю використання для власних потреб. Доказом надходження до відповідача означених листів є повідомлення про його вручення № 014688.

Частинами 2 та 3 ст. 774 ЦК України (435-15) встановлено, що строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму і до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Колегія суддів погоджується з тим, що із змісту зазначеної норми закону випливає, що відносини піднайму мають похідний, залежний характер від відносин найму. Умови договору піднайму залежать від умов договору найму. Тому піднаймач може користуватися майном тільки відповідно до призначення, визначеного в договорі найму. Отже, припинення договору найму викликає припинення договору піднайму.

З огляду на наведене вірним є висновок судів про те, що з моменту одержання відповідачем повідомлення ЗАТ “ТК МГЗ” про відмову від договору суборенди № 105 від 01.11.2001 року та укладення останнім з ТОВ “Миколаївський глиноземний завод” договору від 27.05.2005 року про розірвання договору оренди № 25/359-н від 04.09.2001 року, відповідно припинив свою дію і договір суборенди № 105 від 01.11.2001 року.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України (435-15) у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

Вірним є і те, що після отримання 23.05.2005 року повідомлення про припинення дії договору суборенди відповідач зобов’язаний був звільнити спірні приміщення, займані на підставі даного договору, чого зроблено ним не було.

З моменту реєстрації договору купівлі-продажу від 01.06.2005 року в Державному реєстрі правочинів, тобто з 01.06.2005 року, ТОВ “Агротера” відповідно до п. 4.6 даного договору набуло право власності на зазначений в ньому об’єкт нерухомого майна.

Таким чином, позивач відповідно до ст. 317 ЦК України (435-15) має виключне право здійснювати володіння, користування та розпорядження належним йому майном, а саме приміщеннями будівлі Літ. “Б” громадсько-торговельного центру.

Статтею 391 ЦК України (435-15) передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 16 ЦК України (435-15) , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення дії, яка порушує право. Оскільки правові підстави для визнання правомірним користування відповідачем спірними нежилими приміщеннями відсутні, і він зобов’язаний звільнити займані приміщення, попередні судові інстанції прийняли законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги є безпідставними та не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.

Твердження скаржника про те, що договір оренди № 346 від 29.03.2000 року є чинним до теперішнього часу суперечить встановленим судами фактичним обставинам справи, відповідно до яких на момент розгляду даної справи правовідносини відповідача з ВАТ “МГЗ” за цим договором припинені.

Посилання скаржника на порушення судами приписів ч. 3 п. 3 ст. 2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (2171-12) , п. 7 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” (2163-12) є помилковими, оскільки норми наведених Законів не регулюють правовідносини між ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” та ТОВ “Перлина” пов’язані з користуванням спірними нежилими приміщеннями.

Посилання в касаційній скарзі на порушення ч. 2 ст. 777 ЦК України (435-15) через ненадання відповідачу можливості реалізувати своє переважне право на купівлю спірного приміщення не стосується предмету спору.

Доводів щодо порушення судами приписів ст. 77 ГПК України (1798-12) в касаційній скарзі не викладено. Колегія суддів відзначає, що відповідно до матеріалів справи відповідач надсилав Одеському апеляційному господарському суду телеграму про відкладення розгляду справи у зв’язку з пізнім отриманням ухвали і знаходженням директора підприємства у відпустці. З протоколу судового засідання від 30.08.2005 року вбачається, що заявлене клопотання, після обговорення з учасниками судового розгляду, було відхилене.

Оскільки, відповідач був належним чином повідомлений про час і місце засідання суду, підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні.

Враховуючи наведене, постанова Одеського апеляційного господарського суду є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на довільному та неправильному тлумаченні положень чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “Перукарня № 65” на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2005 року у справі № 11/243/05 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.09.2005 року у справі № 11/243/05 –без змін.