Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Першикова Є.В.

суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П.

розглянувши касаційну скаргу Сарненської МДПІ

на рішення від 23.12.03

господарського суду м. Києва

у справі № 2/494

за позовом ТОВ “Соснівський гранітний кар’єр”

до Української кооперативно-державної корпорації по

агропромисловому будівництву “Украгропромбуд”

про визнання права власності

за участю представників сторін:

позивача: Шевчук Г.Є. (дов. № 44 від 23.06.05)

відповідача: Головатий В.І. (дов. № 1/01-04-807 від 11.11.04)

касатора: Назарець І.П. (дов. № 9337 від 01.11.05)

В зв’язку з виходом з відпустки судді Першикова Є.В. справа розглядається колегією суддів у постійному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді Савенко Г.В., Ходаківська І.П. , утвореною розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 09.04.04.

За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у судовому засіданні від 10.11.05 були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу відхилено, оскільки відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не може встановлювати обставини справи, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Фіксацію всіх заяв і клопотань сторін та їх оцінку здійснити у постанові колегії суддів.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.12.2003 року (суддя Домнічева І.О.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Соснівський гранітний кар’єр” до Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву “Украгропромбуд” про спонукання до виконання умов установчого договору задоволено в повному обсязі, зобов’язано Українську кооперативно-державну корпорацію по агропромисловому будівництву “Украгропромбуд” виконати умови установчого договору Товариства з обмеженою відповідальністю “Соснівський гранітний кар’єр” та визнано право власності на майно, яке згідно установчого договору повинно було перейти до статутного фонду ТОВ “Соснівський гранітний кар’єр”.

Сарненська міжрайонна державна податкова інспекція (далі скаржник), дізнавшись про прийняте рішення під час судового засідання, що відбулося 15.10.2004 року по справі № 15/308, в приміщенні господарського суду Рівненської області, звернулась з касаційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 23.12.2003 року у справі № 2/494 з вимогою скасувати відповідне судове рішення, як таке, що відповідно до ст. 111-10 ГПК України (1798-12) , стосується прав та обов’язків осіб, які не були залучені до участі у справі. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник виходить з того, що приймаючи рішення господарський суд м. Києва визнав право власності на майно, яке перебуває в податковій заставі, чим прямо порушив інтереси держави в особі податкового органу, яким є скаржник.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції, при вирішенні справи № 2/494 по суті, встановлено, що 29.01.2001 року між Українською кооперативно – державною корпорацією по агропромисловому будівництву “Украгропромбуд” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Віктор” був укладений установчий договір Товариства з обмеженою відповідальністю “Соснівський гранітний кар’єр” (зареєстрований Сарненською районною державною адміністрацією 19.02.2002 року –розпорядження № 71), який в подальшому 14.10.2003 року був викладений в новій редакції. Згідно зазначеного установчого договору Українська кооперативно - державна корпорація по агропромисловому будівництву зобов’язалася передати до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю “Соснівський гранітний кар’єр” майно на суму 440 000 (чотириста сорок тисяч) грн. Вирішуючи справу по суті господарський суд першої інстанції керуючись ст.ст. 128, 161. 165 ЦК УРСР (1540-06) та ст.ст. 4, 21 Закону України “Про власність” (697-12) визнав право власності на майно, яке передавалося згідно установчого договору, за ТОВ “Соснівський гранітний кар’єр”, чітко визначивши склад майна та його індивідуалізовані ознаки.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, посилання Скаржника відносно перебування майна в податковій заставі, що виникла 21.05.1998 року, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки з огляду на мотиви та докази касаційної скарги та наявні матеріали справи, не вбачається відповідності майна, перелік якого визначений в рішенні суду першої інстанції та майна, яке на думку Скаржника знаходиться в податковій заставі. Встановлення такої відповідності, зумовлює дослідження судом касаційної інстанції обставин справи, що прямо виходить за межі повноважень касаційної інстанції, оскільки згідно частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові або додатково перевіряти наявні в справі докази.

Колегія суддів, відхиляючи та вважаючи необґрунтованими доводи викладені Скаржником в касаційній скарзі, виходить також з того, що відповідно до положень Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) (Закон № 2181 (2181-14) ) право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу (ст. 8, п. 8.2.2. Закону № 2181 (2181-14) ). З огляду на обставини викладені Скаржником в касаційній скарзі, право податкової застави на невизначене майно виникло 21.05.1998 року. Посилання Скаржника на особу боржника відносно сплати податкової заборгованості в касаційній скарзі відсутні. Відхиляючи недоведені вимоги Скаржника, колегія суддів виходить також з того, що згідно ст. 18 Закону № 2181 (2181-14) було проведено списання податкового боргу платників податків не погашеного на день введення в дію Закону № 2181 –21.02.2001 року (2181-14) . Таким чином, відповідні доводи Скаржника є необґрунтованими і до уваги не беруться.

Згідно роз’яснень пленуму Верховного Суду України викладених в п. 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України (1798-12) порушення або неправильне застосування норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. При перегляді оскаржуваного рішення господарського суду м. Києва від 23.12.2003 року № 2/494 касаційна інстанція встановила коло обставин, що входять до предмету доказування у цій справі та, врахувавши її матеріали, прийшла до висновку, що наведені в касаційній скарзі недоліки в застосуванні норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження. Інших порушень норм матеріального та процесуального права, що потягли б за собою неповне з‘ясування обставин справи (які мають значення для правильного вирішення спору) чи прийняття неправильного судового рішення не виявлено.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів Вищого Господарського суду України,

ПОСТАНОВИЛА

Касаційну скаргу Сарненської МДПІ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду м. Києва від 23.12.03 у справі № 2/494 залишити без змін.