ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2005 Справа N 15/88
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Мележик Н.І., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому громадської організації “Вкладники банку
судовому засіданні в “Наш банк”
м. Києві, касаційну
скаргу
на ухвалу господарського суду Запорізької області
від 07.10.2004 року
у справі № 15/88
за позовом акціонерного товариства “Наш банк” (далі
– Банк)
до ВАТ “Запорізький арматурний завод” (далі
– Завод),
3-я особа Національний банк України
Про звернення стягнення на заставлене майно на суму 4820263,17
грн.,
за участю представників:
позивача - Бордюг О.В.,
відповідача - Волков О.Ю., Скребнєв І.М.
третьої особи - Добишева О.В.,
оскаржувача - Пучина О.О.,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2004 року Банк звернувся в господарський суд з позовом
до Заводу про звернення стягнення на заставлене майно.
Обґрунтовуючи позовну вимогу, Банк зазначив, що в забезпечення
виконання умов договору від 30.10.2002 року про надання
кредитної лінії ТОВ “Армаліт”, між Банком та Заводом укладено
договір застави. Оскільки позичальник не виконав своїх
зобов’язань за кредитним договором, заставодержатель відповідно
до ст. 589 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 20 Закону України “Про
заставу” ( 2654-12 ) (2654-12)
вправі звернути стягнення на заставлене
майно.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.10.2004
року між Банком та Заводом затверджено мирову угоду та припинено
провадження у справі.
Не погоджуючись з ухвалою, оскржувач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати зазначену ухвалу та передати справу на новий розгляд
господарському суду першої інстанції. Скарга мотивована тим, що
при винесенні оскаржуваної ухвали судом неправильно застосовані
норми матеріального права, а саме ст. ст. 92, 93, 94, 95 Закону
України “Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
,
ст. ст. 20, 21 Закону України “Про заставу” ( 2654-12 ) (2654-12)
та
порушені норми процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи,
оскаржувача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної
скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Відповідно до приписів ст.ст. 45, 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судові рішення (рішення, ухвала, постанова) приймаються судом за
результатами обговорення усіх обставин справи та за умови
здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що
ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Виносячи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд не
забезпечив всебічний та повний розгляд обставин справи, які
мають юридичне значення, що унеможливлює правильне застосування
норм матеріального права, а також допустив порушення норм
процесуального права, що є самостійною підставою для скасування
зазначеної ухвали.
Так, затверджуючи мирову угоду, укладену між позивачем та
відповідачем, суд не звернув увагу на наявну в справі копію
рішення господарського суду Запорізької області від 24.11.2003
року в справі № 15/371д, згідно якого стягнуто з ТОВ “Армаліт”
на користь АТ “Наш банк” 5209703,30 грн. заборгованості по
кредиту і 963384,51 грн. відсотків за користування вказаним
кредитом, та не з’ясував чи виконане вказане рішення суду на час
розгляду господарської справи № 15/88. Водночас, з’ясування
вказаної обставини має суттєве правове значення для правильного
вирішення цієї справи, оскільки виконання судового рішення у
справі № 15/371д тягне за собою припинення зобов’язань між
сторонами за кредитним договором, а відтак, в силу п. 1 ч. 1
ст. 593 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є підставою для припинення права
застави.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, Банком та Заводом
на розгляд господарського суду першої інстанції подано дві
відмінні між собою за змістом заяви про затвердження мирової
угоди, які не містять будь-якої дати, однак належно посвідчені
підписами та печатками сторін. Прийнявши до розгляду та
затвердивши зміст однієї з вказаних заяв, господарський суд не
навів мотиви, якими він при цьому керувався та не вирішив долю
іншої заяви.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційні
скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів
розглядаються в порядку передбаченому для розгляду касаційних
скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови
апеляційного господарського суду.
При цьому згідно ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку
підставою для скасування судового рішення, якщо господарський
суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і
обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.
Так, за змістом пункту 1 мирової угоди, яка укладена між Банком
і Заводом та яка затверджена судом, заборгованість ТОВ “Армаліт”
перед АТ “Наш банк” по договору про надання кредитної лінії
№ 19/2002 від 30.10.2002 р. складає 7283334,47 грн.
Водночас, як вбачається із рішення господарського суду
Запорізької області від 24.11.2003 року в справі № 15/371д,
судом стягнута з ТОВ “Армаліт” на користь Банку заборгованість
за договором № 19/2002 від 30.10.2002 р про надання кредитної
лінії на загальну суму 6173087,81 грн. Про таку ж суму
заборгованості Банк зазначив і в позовній заяві в справі
№ 15/88.
Відтак, затвердивши оскаржувану мирову угоду, яка укладена без
участі ТОВ “Армаліт” та встановивши при цьому факт
заборгованості останнього перед АТ “Наш банк” в розмірі
7283334,47 грн., яка матеріалами справи не обумовлена,
господарський суд прийняв судове рішення, що стосується прав і
обов’язків особи, яка не була залучена до участі у справі.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду є
незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.ст. 111-5, 111 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої
інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові
господарського суду. Касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній
інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були
предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно ч. 4 ст. 111 13 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
у випадку
скасування касаційною інстанцією ухвали про припинення
провадження у справі, справа передається на розгляд суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене,
всебічно, повно, об’єктивно з’ясувати всі обставини справи,
надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення
для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального
права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір
відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу громадської організації “Вкладники банку “Наш
банк” задовольнити.
Ухвалу господарського суду Запорізької області від 07.10.204
року у справі № 15/88 скасувати, справу передати на новий
розгляд господарському суду Запорізької області.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і Н.Мележик
О.Подоляк