ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2005 Справа N 15/2-2005
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів: Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у ДК “Газ України”
відкритому НАК “Нафтогаз України”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 24.05.2005 р. Київського
міжобласного апеляційного
господарського суду
у справі № 15/2-2005
за позовом ДК “Газ України”
НАК “Нафтогаз України”
(надалі –Компанія)
до Києво-Святошинського комунального
підприємства теплових мереж
(надалі –Підприємство)
Про стягнення 258 269,08 грн.
за участю представників:
від позивача - не з’явились
від відповідача - Люлюк І.В.
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2004 р. Компанія звернулась до суду з позовом про
стягнення з Підприємства 178 550,22 грн. основного боргу, 26
759,14 грн. пені, 30 080,65 грн. інфляційних нарахувань, 10
380,55 грн. відсотків річних, 12 498,52 грн. 7% штрафу.
В обґрунтування позовних вимог Компанія посилалась на порушення
Підприємством зобов’язань по здійсненню розрахунків за договором
про розрахунки за спожитий природний газ № 06/02-1665р від
31.10.2002 р.
Підприємство визнало вимоги Компанії частково в сумі основного
боргу 178550,22 грн. та просило відстрочити виконання рішення; в
задоволенні решти вимог просило відмовити.
До прийняття рішення Компанією в порядку ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення
пені до 2145,86 грн.
Рішенням господарського суду Київської області від 18.02.2005 р.
(суддя Шевчук С.Р.) позов задоволено частково: стягнуто з
відповідача на користь позивача 178550,22 грн. основного боргу,
2145,49 грн. пені, 4582,50 грн. інфляційних нарахувань, 1586,06
грн. відсотків річних; в решті вимог відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 24.05.2005 р. (судді: Корсакова Г.В., Конюшко К.В.,
Мамонтова О.М.) рішення господарського суду Київської області
від 18.02.2005 р. змінено, позов задоволено частково: стягнуто з
відповідача на користь позивача 178 550,22 грн. основного боргу,
2145,86 грн. пені, 13619,19 грн. інфляційних нарахувань, 5063
грн. відсотків річних; у задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою в частині відмови у стягненні 3%
річних, інфляційних нарахувань та 7% штрафу, Компанія звернулась
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в
якій просить її в зазначеній частині скасувати та прийняти нове
рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі,
мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши
матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу
без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що постанова апеляційного господарського суду прийнята з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду та
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів
дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в
порядку ст. ст. 43, 99, 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно,
повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини
справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в
обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином
проаналізував зобов’язальні відносини сторін, що в силу
ст. ст. 4, 41, 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
виникли між сторонами на
підставі договору про розрахунки за спожитий природний газ
№ 06/02-1665р від 31.10.2002 р. (надалі –Договір); дослідив
обставини належного виконання позивачем зобов’язань щодо
поставки природного газу, а також невиконання відповідачем
зобов’язань по здійсненню розрахунків, в порушення умов Договору
та положень законодавства; встановив розмір заборгованості;
дійшов правомірних висновків про обґрунтованість позовних вимог
про стягнення основного боргу в оспорюваній сумі; обґрунтовано
врахував положення ст. 5 Закону України “Про реструктуризацію
заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні
послуги, спожиті газ та електроенергію” ( 554-15 ) (554-15)
, у зв’язку із
чим підставно задовольнив вимоги про стягнення пені частково;
правомірно відмовив частково у стягненні 3% річних та
інфляційних нарахувань в порядку ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за
період до 01.01.2004 р., правильно застосувавши припис п. 2
Прикінцевих положень “Про внесення зміни до статті 214
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
”, а також
правомірно задовольнив згадані вимоги частково за період з
01.01.2004 р. по 10.12.2004 р. на підставі ст. 625 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7% штрафу
правомірно не задоволені судами першої та апеляційної інстанцій,
оскільки Господарський кодекс України набрав чинності з
01.01.2004 р., а Договір, який передбачає іншу відповідальність
сторін за невиконання передбачених ним зобов’язань, ніж та, що
передбачена ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, укладений сторонами 31.10.2002 р.
Згідно ч. 2 ст. 231 цього кодексу ( 436-15 ) (436-15)
у разі якщо
порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона
є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора
економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного
контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок
Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту,
штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом
чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання
щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується
штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних
(некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків
виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка
вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення
виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад
тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи
відсотків вказаної вартості.
В частині 1 ст. 230 вказаного кодексу зазначено, що штрафними
санкціями у цьому Кодексі ( 436-15 ) (436-15)
визнаються господарські
санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку
учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі
порушення ним правил здійснення господарської діяльності,
невиконання або неналежного виконання господарського
зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
положення цього
кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення
господарської діяльності, а також за порушення господарських
зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були
вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім
випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була
встановлена інша відповідальність договором, укладеним до
зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.
Пунктом 7 Договору сторони обумовили відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором у
вигляді пені, яка заявлена позивачем до стягнення.
Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції,
відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повторно
розглядаючи справу, з достатньою повнотою з’ясував обставини,
які мали значення для правильного розгляду поданої Компанією
апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду, якими частково
спростовано обставини на які посилався позивач в обґрунтування
своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в
постанові суду, та відповідають положенням чинного
законодавства. На підставі встановлених фактичних обставин
апеляційним господарським судом з'ясовано дійсні права і
обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що
регулює спірні правовідносини, підставно змінено рішення
місцевого господарського суду, правомірно задоволено позов
частково. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом
постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією
суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого
підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування
законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не
вбачає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
залишити без задоволення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 24.05.2005 р. у справі № 15/2-2005 залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк