49/3-2003 Про стягнення 107629,12 грн. - Текст документа

19.02.2003 р. товариство з обмеженою відповідальністю “А.V.” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом акціонерного товариства відкритого типу „Узинський цукровий комбінат” (далі - відповідач) про стягнення 107629,12 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.05.2004 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2004р. рішення господарського суду Київської області від 21.05.2004 р. скасовано позов задоволене в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2004 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2004 р. та рішення господарського суду Київської області від 21.05.2004 р. скасовано, матеріали справи направлені на новий розгляд до господарського суду Київської області.

4.07.2005 року господарським судом Київської області прийнято рішення по справі № 49/3-2003-05 (надалі - Рішення), яким первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю “А.V.” залишено без задоволення, а зустрічний позов АТВТ “Узинський цукровий комбінат“задоволено повністю та визнано недійсним договору поруки № 0309/02 -Ю від 03.09.2002 р.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ “А.V.” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати дане рішення суду і прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити і відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив та зазначив місцевий господарський суд 03.09.2002 р. між ТОВ “А.V.” та ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” (третьою особою у справі) укладено договір поставки нафтопродуктів № 030902-03, згідно п. 1 якого та додатку № 1 позивач зобов'язувався передати у власність, а ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” прийняти та оплатити товар (мазут М 100 у кількості 1500 тонн за ціною 650,00 грн. (з ПДВ) за одну тонну на загальну суму 975000 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язання ТОВ “А.V.”, ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” та АТВТ “Узинський цукровий комбінат” уклали між собою договір поруки № 0309/02-Ю від 03.09.2002 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.04.2003 р. у справі № 39/24 задоволені позовні вимоги ТОВ “А.V.” та визнано недійсним п. 5.1. договору поруки № 0309/02-Ю від 03.09.2002 р., яким обмежувалась відповідальність АТВТ “Узинський цукровий комбінат” до 31.12.2002 р.

На підставі договору поставки нафтопродуктів позивачем було поставлено ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” товару на загальну суму 159 146,00 грн.

Згідно актів приймання-передачі нафтопродуктів № 170902-001 від 21.09.2002 р., № 011002-003 від 01.10.2002 р., № 091002-004 від 09.10.2002 р., № 141002-005 від 14.10.2002 р., складених між позивачем та ТОВ “Деметон Сервіс ЛТД”, позивач здійснив поставку мазуту марки М-100 загальною вагою 96,6 тонн на загальну суму 62700,00 грн.

Факти даних поставок мазуту повністю доведені позивачем і не заперечуються відповідачем. ТОВ „Деметон Сервіс, ЛТД” виконало свої зобов'язання частково, оплативши 53 000,00 грн.

Щодо спірних поставок нафтопродуктів судом встановлено наступне. ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” за допомогою факсимільного зв'язку направило позивачу лист, відповідно до якого отримувачем за договором поставки нафтопродуктів є ВАТ “Новобиківський цукровий завод”.

Згідно залізничних накладних вантажовідправником ТОВ “Українські транспортно-експедиційна компанія” направило для ВАТ “Новобиківський цукровий завод“мазут М-100 в наступній кількості: накладна № 35175387 від 20.09.2002 р. (цистерна № 74085069 в кількості 59,0 тонн), накладна № 35175386 від 20.09.2002 р. (цистерна № 73993834 в кількості 59,0 тонн), накладна № 35175389 від 23.09.2002 р. (цистерна № 74214933 в кількості 30,24 тонни. Зазначена кількість мазуту надійшла відповідно 26.09.2002 р. та 01.10.2002 р.

Відповідно до п. 1.1. контракту на транспортування № 1653-УТ/09 від 13.09.2002р. ТОВ “Українсько-транспортно-експедиційна компанія” виконувала на комерційній основі послуги по транспортуванню мазуту М 100 у трьох вагонах типу цистерна на користь ПП “Вікторія”. Договором постачання нафтопродуктів № 220402-21 від 01.03.2002 р., актами приймання-передачі від 24.09.2002 р. та 25.09.2002 р. за договором № 220402-21 від 01.03.2002 р., укладеним між ТОВ “А.V.” та ДП “Днепр-2005”, актами приймання-передачі від 23.09.2002 р. та 24.09.2002 р. за договором № 23-09/02 від 20.09.2002 р., укладеним між ТОВ “Інтек лтд” та ДП “Днепр-2005”, договором № 30/04-01 від 30.04.2002 р. та актом приймання-передачі до нього від 23.09.2002 р. підтверджується перехід права власності на мазут М 100 у загальній кількості 96,6 тонн від ПП “Вікторія” до ТОВ “А.V.”.

Таким чином, факт поставки позивачем мазуту М 100 у загальній кількості 96.6 тонн з/д цистернами №№ 74085069, 73993834, 74214933 згідно з/д накладних № № 35175387 від 20.09.2002 р, 35175386 від 20.09.2002 р., 35175389 від 23.09.2002 р. ВАТ “Новобиківський цукровий завод” слід вважати доведеним.

Фактично ТОВ “А.V.” поставило ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” товар на загальну суму 159 146,00 грн. ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” частково оплатило товар на суму 53 000 грн. Отже сума заборгованості ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” перед ТОВ “А.V.” склала 106146,00 грн., яка залишилася непогашеною.

Відповідно до п.п. 1.1, 2.1. договору поруки АТ ВТ “Узинський цукровий комбінат” відповідає солідарне з ТОВ “Деметон Сервіс, ЛТД” за невиконання останнім своїх зобов'язань за договором № 030902-03 від 03.09.2002 р. та додатку № 1, а саме зобов'язаний повністю погасити заборгованість боржника (ТОВ „Деметон Сервіс, ЛТД“) перед кредитором (ТОВ “А.V.”) за фактично відвантажений мазут у кількості 1500 тонн ціною 650,00 грн. (з ПДВ) за одну тонну на загальну суму 975 000 грн.

Згідно пункту 2.4. договору поруки відповідач відповідає перед позивачем солідарно і в тому ж обсязі, що і боржник, враховуючи, крім суми основної заборгованості, сплату неустойки, відшкодування збитків і інших витрат кредитора, викликаних невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язання боржником.

Пунктом 7.3 договору постачання передбачено строк кінцевих розрахунків сторін за договором, а саме розрахунок протягом двох банківських днів з моменту отримання покупцем з/д накладних або відвантажувальних відомостей.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту № 141002-005 приймання-передачі нафтопродуктів від 14.10.02 року, остання поставка мазуту відбулася 14.10.2002, отже останнім днем кінцевих розрахунків слід вважати 16.10.2002р.

Пунктом 2.2 договору поруки передбачено, що у випадках, коли боржник порушує умови договору № 030902-03 від 03.09.2002 р., а кредитор при цьому виконав свої зобов'язання з постачання товару, поручитель зобов'язується зробити розрахунок з кредитором протягом 20 днів з моменту закінчення терміну розрахунку боржника з кредитором відповідно до умов вищезгаданого договору.

Відповідно до ст. 194 ЦК України (435-15) , який діяв на дату звернення з позовом, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Як встановлено матеріалами справи, останнім днем настання строку

зобов'язання слід вважати 16.10.2002 р., проте позивач звернувся з позовом до господарського суду Київської області тільки 19.02.2003 року.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до відповідача (поручителя за договором поруки) строк звернення позивача з вимогою про виконання зобов'язання за договором поруки скінчився і на підставі ст. 194 ЦК України (435-15) на момент звернення позивача з позовом до відповідача порука була припинена.

Що стосується зустрічного позову, судом встановлено наступне.

Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. (2664-14) (далі – Закон (2664-14) ), зокрема ч. 1 ст. передбачено, що Закон (2664-14) регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до п. 7 ст. 4 вказаного Закону (2664-14) фінансовими послугами вважаються надання гарантій та поручительств. Пунктом 1 ст. 3 Закону (2664-14) передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. До фінансових установ згідно ч. 1 п. 1 ст. 1 Закону (2664-14) належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключно видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Крім того, п. 4 ст. 5 Закону (2664-14) передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, які здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Станом на момент укладення договору поруки в Україні не існує жодного закону чи нормативно-правового акта державних органів, які б здійснювали регулювання діяльності фінансових установ та ринку фінансових послуг, які б передбачали можливість та порядок надання окремих фінансових послуг, а саме поруки юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Отже, на момент укладення спірного договору надання порук мало здійснюватися виключно фінансовими установами.

АТВТ “Узинський цукровий комбінат“(поручитель за договором поруки) не надав жодного доказу його належності до фінансової установи.

Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Враховуючи те, що на момент укладання договору поруки відповідно до вимог Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (2664-14) , надання поручительств повинно було здійснюватись виключно фінансовими установами, суд дійшов до висновку, що договір поруки не відповідає вимогам закону і на цій підставі визнається судом недійсним. При цьому суд не застосовує двосторонню реституцію за даним договором, оскільки сторони за договором нічого не отримали.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом неправомірними, а доводи позивача недоведеними, в зв'язку з чим останні задоволенню не підлягають. Позовні вимоги за зустрічним позовом суд визнав правомірними, доводи позивача за зустрічним позовом доведеними, в зв'язку з чим задовольнив останні.

Однак, погодитися з прийнятим рішенням неможливо, оскільки, як зазначив позивач у касаційній скарзі, позовні вимоги ТОВ “А.V.” 4грунтувались на невиконанні АТВТ “Узинський цукровий комбінат“договору поруки № 0309/02 -Ю від 03.09.2002 р., відповідно до якого останнє зобов'язалось солідарно (з ТОВ “Деметон Сервіс ЛТД“) відповідати перед ТОВ “А.V.” у випадку невиконання ТОВ “Деметон Сервіс ЛТД” своїх зобов'язань за договором поставки.

В абзаці 3 стор. 5 рішення зазначено, що, як встановлено матеріалами справи, останнім днем строку виконання зобов'язання слід вважати 16.10.2002 року, проте позивач звернувся з позовом до господарського суду тільки 19.02.2003 року. Застосувавши ч. 2 ст. 194 ЦК України (435-15) , а саме, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців не пред'явить позову до поручителя, суд дійшов до висновку, що строк звернення позивача –ТОВ “А.V.” з вимогою про виконання договору поруки скінчився.

Між тим, вищезазначений висновок суду є наслідком порушення норм процесуального права, яке в свою чергу призвело до неправильного застосування норми матеріального права.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.04.2003 р. у справі № 39/24 встановлено (абзац 7, 8 стор 2 рішення), що строк виконання зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів № 030902 встановлено лише щодо оплати 3-х цистерн і відповідач в цій частині свої зобов'язання виконав, терміни поставки іншої частини мазуту та терміни виконання зобов'язань з їх оплати у договорі поставки нафтопродуктів № 030902 не визначені.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Сторони у справі № 39/24 та № 49/3-2003 ті ж самі.

Але господарський суд Київської області всупереч вищезазначеним вимогам при вирішенні даного спору повторно досліджував питання строків виконання основного зобов’язання, що призвело до порушення вимоги ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Позивач крім цього вважає, що при цьому судом першої інстанції умови даного договору були невірно витлумачені.

Пунктом 7.3 договору поставки нафтопродуктів № 030902 від 3.09.2002 року визначається –“окончательные расчеты сторон по настоящему Договору”, що дає змогу тлумачити даний пункт таким чином, що розрахунки сторін, а саме: сплата неустойки, збитків та ін. (крім основного зобов'язання) мають бути сплачені у строк, визначений в п. 7.3 договору поставки.

Щодо строку оплати товару, а отже виконання основного зобов'язання по оплаті товару, то він має визначатись відповідно до п. 7.2, який має назву „Строк і форма оплати” та включає лише два пункти 7.2.2 та 7.2.3. А отже п. 7.3 договору поставки не має відношення до строків оплати товару - виконання зобов'язання по оплаті товару.

Це, в свою чергу, підтверджує вищезазначене тлумачення п. 7.3 даного договору поставки.

Крім цього таким же чином здійснено тлумачення положень даного договору поставки (щодо строку виконання зобов'язань по оплаті товару) і господарським судом м. Києва по справі № 39/24 про що зазначено вище.

Вищезазначене порушення норм процесуального права призвело до неправильного застосування ч. 2 ст. 194 ЦК України (435-15) від 18.07.1963 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 24.04.2003 р. у справі 39/24 встановлено (абзац 7, 8 стор 2 рішення,), що терміни поставки неоплаченої частини мазуту та терміни виконання зобов'язань по їх оплаті в договорі поставки нафтопродуктів № 030902 не визначені.

Відповідно до ч. 2 ст. 194 ЦК України (435-15) від 18.07.1963 р. якщо строк виконання зобов’язання не зазначений, або визначений моментом вимоги, то при відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

З огляду на вищезазначене, можна дійти висновку, що строк звернення позивача - ТОВ “А.V.” з вимогою про виконання договору поруки не скінчився.

Що стосується зустрічного позову, то задовольняючи його та визнаючи недійсним договір поруки № 0309/02 -Ю від 03.09.2002 р господарський суд Київської області виходив із наступного. В абзаці 7 стор. 5 Рішення зазначено, що відповідно до ст. 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг“ (2664-14) фінансовими послугами є, зокрема, надання гарантій та поручительств. Пунктом 1 ст. 3 Закону (2664-14) передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, як передбачено законом, фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності.

В абзаці 1 стор. 6 Рішення зазначено, що АТВТ “Узинський цукровий комбінат (поручитель за договором поруки) не надав жодного доказу належності його до фінансової установи. Враховуючи це суд першої інстанції відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) визнав договір поруки № 0309/02 -Ю від 03.09.2002 р недійсним. Між тим, судом першої інстанції до даних відносин неправильно застосовано ст. ст. 3, 4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (2664-14) .

Відповідно до преамбули Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг“ (2664-14) цей Закон встановлює загальні правові засаду сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій діяльністю з надання фінансових послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг“ (2664-14) фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

В даному випадку АТВТ “Узинський цукровий комбінат“не надав жодних доказ того що договір поруки укладений АТВТ “Узинський цукровий комбінат“з мето надання ТОВ “Деметон Сервіс ЛТД” фінансових послуг.

Відповідно до ст. 6 даного Закону (2664-14) фінансові послуги відповідно до положень цього Закону (2664-14) надаються суб'єктам підприємницької діяльності на підставі договору. Крім цього закон встановлює обов'язкові вимоги до такого договору та його істотні умови. АТВТ “Узинський цукровий комбінат” не надав суду договору про надання фінансових послуг та будь-яких документів, які б свідчили про укладення договору про надання фінансових послуг.

А отже договір поруки № 0309/02-Ю від 03.09.2002 р. не був укладений з метою надання фінансових послуг, а тому до АТВТ “Узинський цукровий комбінат“не можуть бути застосовані вимоги Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (2664-14) , а саме те, що останнє має бути фінансовою установою.

Відповідно до ст. 1. Закону України “Про підприємництво“ (698-12) (що діяв на момент укладення договору поруки) підприємництво - це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. З огляду на визначення фінансових послуг, яке визначено в ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (2664-14) , фінансові послуги це один із видів підприємницької діяльності.

З огляду на вищезазначене, укладання договорів поруки, надання гарантій та ін. можливе без набуття суб'єктом статусу фінансової установи та укладення договору про надання фінансових послуг в разі коли воно здійснюється без мети отримання прибутку та не має систематичного характеру.

А отже, як вважає скаржник, договір поруки № 0309/02-Ю від 03.09.2002 р. відповідає чинному законодавству.

Наведені порушення норм матеріального та процесуального права свідчать про незаконність та необґрунтованість судового рішення у справ.

А враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Київської області, оскільки попередніми судовими інстанціями вищенаведені обставини справи не були досліджені і не отримали відповідної правової оцінки.

При новому розгляді справи господарському суду належить врахувати викладене в цій постанові, вжити заходів щодо повного, об'єктивного, всебічного з’ясування обставин спору та вирішити спір у відповідності до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 04.07.2005р. у справі № 49/3-2003-05 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.