42/194б Про банкрутство - Текст документа - Юридический Харьков плюс

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.05.2005 р. (суддя Попов О.В.) визнано вимоги кредиторів ВАТ “Сталькон”, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, у сумі 6 656 098,66 грн. –грошові зобов’язання, в тому числі зі сплати податків, зборів, обов’язкових платежів, окремо 779 841, 88 грн. –штраф і пеня.

В тому числі визнано грошові вимоги ПП “Мірфос” до боржника у розмірі 3 359 720,74 грн. та грошові вимоги ДПІ в Ордженікідзевському р-ні м. Маріуполя у розмірі 463 366,00 грн. –зобов’язання зі сплати податків, зборів та обов’язкових платежів та 777 204,00 грн. –штраф і пеня.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. (судді: Акулова Н.В. –головуючий, Бондарева Г.Г., Шевкова Т.А.) апеляційну скаргу ВАТ “Сталькон” залишено без задоволення, а апеляційне подання прокурора Ордженікідзевського р-ну м. Маріуполя в інтересах держави в особі ДПІ в Ордженікідзевському р-ні м. Маріуполя задоволено частково.

Частково скасовано ухвалу господарського суду Донецької області від 12.05.2005 р., визнано вимоги кредиторів ВАТ “Сталькон”, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, в сумі 11 296 368,92 грн. –грошові зобов’язання, в тому числі зі сплати податків, зборів, обов’язкових платежів, окремо 779 841,88 грн. –штраф, пеня.

В тому числі, визнано ДПІ в Ордженікідзевському р-ні м. Маріуполя кредитором ВАТ “Сталькон” на суму 8 463 366,00 грн. –грошові зобов’язання третьої черги зі сплати податків, зборів та обов’язкових платежів та окремо на суму 777 204,00 грн. –штраф і пеня.

Крім того, виключено із реєстру вимог кредиторів ПП “Мірфос” з кредиторськими вимогами в сумі 3 359 720,74 грн.

В решті ухвалу господарського суду Донецької області від 12.05.2005 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з винесеною постановою, ПП “Мірфос” та ВАТ “Сталькон” звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.08.2005 р. повністю та залишити в силі ухвалу господарського суду Донецької області від 12.05.2005 р.

На думку заявників касаційних скарг, судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 19, 123, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 129 Конституції України (254к/96-ВР) , ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування” (1251-12) , ст. ст. 1, 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) та ст. 515 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. ст. 2, 4, 42, 22, 29, 97, ч. 3 ст. 101 ГПК України (1798-12) .

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ в Ордженікідзевському р-ні м. Маріуполя звернулася до суду з заявою про грошові вимоги до боржника на загальну суму 10 685 177,54 грн., з яких 1 505 324, 54 грн. суми податку на додану вартість, 777 204,00 грн. штрафних санкції по податку на додану вартість, 402 649,00 грн. суми податку за землю та 8 000 000,00 грн. заборгованості за постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2003 р. у справі № 9/513пд та наказом суду на її виконання.

Зобов’язання боржника зі сплати податку за землю у розмірі 402 649,00 грн., що підтверджені розрахунком земельного податку на 2003 рік, складеним боржником та підписаним його керівником і головним бухгалтером, обґрунтовано визнані судами.

Також правомірно судами визнана сума податку на додану вартість у розмірі 60 717,00 грн. та штрафних санкцій по цьому податку у розмірі 777 204,00 грн., визначена податковим повідомленням – рішенням № 0000022340 від 31.01.2003 р., яке вручене боржнику, ним не оскаржене та відповідно є узгодженим.

Судами відмовлено у визнанні суми податку на додану вартість у розмірі 1 498 791,20 грн. з огляду на те, що такі зобов’язання боржника не підтверджуються матеріалами справи.

Рішенням суду від 05.03.2002 р. у справі № 25/442пд позов прокурора Ордженікідзевського р-ну м. Маріуполя про визнання недійсним договору між ВАТ “Сталькон” та ТОВ “Азовенергомаш”, визнання недійсним заявленого ВАТ “Сталькон” податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 1 498 791,20 грн. та поновлення податкового зобов’язання ВАТ “Сталькон” з вказаного податку в сумі 1 289 000,00 грн. задоволено лише в частині визнання недійсним договору, а в іншій частині провадження у справі припинено.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ДПІ в Ордженікідзевському р-ні м. Маріуполя не заявлялись ВАТ "Сталькон” податкові вимоги на суму 1 498 791,20 грн. Отже, вимог у вказаній сумі обґрунтовано відхилені судами у зв’язку з їх недоведеністю.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо скасування ухвали в частині відхилення вимог ДПІ в Ордженікідзевському р-ні м. Маріуполя на суму 8 000 000,00 грн. та їх визнанням.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2003 р. у справі № 9/513пд з ВАТ “Сталькон” стягнено в доход бюджету 8 000 000,00 грн.

Зазначене судове рішення є чинним, не скасовано в установленому законом порядку та відповідно до ст. 115 ГПК України (1798-12) обов’язкове до виконання.

Колегія суддів зазначає, що факт заборгованості боржника перед кредитором має бути підтверджений відповідними доказами.

Однак, у випадку, якщо по заявленим грошовим вимогам винесено рішення господарського суду (суду загальної юрисдикції), факт наявності чи відсутності заборгованості боржника перед кредитором є встановленим та не потребує повторного доведення відповідно до ст. 35 ГПК України (1798-12) .

Вказана сума є санкцією у вигляді односторонньої реституції при визнанні угоди недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) .

Посилання боржника в касаційній скарзі та суду першої інстанції на те, що із змісту цієї постанови вбачається певна послідовність її виконання –можливість стягнення з боржника зазначеної суми тільки після її отримання від АТВТ “МЗМК”, а останній ці кошти боржнику не перерахував, визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Положення ч. 15 ст. 11 Закону України“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) передбачають умови, коли незалежно від настання строку виконання зобов'язань грошові вимоги до боржника повинні бути заявлені до суду згідно зі ст. 14 цього Закону (2343-12) . Тому, після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори боржника під страхом втрати свого майнового права відповідно до ч. 2 ст. 14 вказаного Закону (2343-12) в обов’язковому порядку мають подати заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про його банкрутство незалежно від настання строку виконання зобов’язань.

Отже, незалежно від виконання своїх зобов’язань АТВТ “МЗМК” за постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.03.2003 р. у справі № 9/513пд, ДПІ в Ордженікідзевському р-ні м. Маріуполя правомірно заявила грошові вимоги до ВАТ “Сталькон” на підставі цієї постанови.

В даному випадку грошові вимоги на суму 8 000 000,00 грн. обґрунтовано заявлені саме ДПІ в Ордженікідзевському р-ні м. Маріуполя, оскільки органи державної податкової служби здійснюють контроль за повнотою і своєчасністю находження відповідних коштів до бюджету.

Також колегія суддів відмічає, що у випадку скасування вказаної постанови винесене за результатами розгляду грошових вимог кредитора судове рішення може бути переглянуте за нововиявленими обставинами в порядку ст.ст. 112 –114 ГПК України (1798-12) .

Крім того, згідно з абз. 7 ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) грошове зобов'язання це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ПП “Мірфос” було заявлено до боржника грошові вимоги у сумі 1 433 671,79 грн. на підставі договору відступлення права вимоги від 18.11.2004 р., згідно умов якого до ПП “Мірфос” відійшло право вимоги до боржника за мировою угодою від 21.04.2003 р., затвердженою ухвалою суду від 20.05.2003 р. у справі № 24/112Б про банкрутство ВАТ “Сталькон”.

Також, ПП “Мірфос” заявило до боржника вимоги у сумі 1 926 048,95 грн. на підставі договору відступлення права вимоги від 23.11.2004 р., згідно умов якого ПП “Мірфос” отримало право вимоги стягнення з боржника заборгованості за договором від 29.12.2000 р. та додатковими угодами до нього, укладеними між боржником та УМК “Востокстальконструкція”. При цьому, зазначена сума заборгованості стягнена з боржника на користь УМК “Востокстальконструкція” рішенням господарського суду Донецької області від 10.10.2002р. у справі № 6/486. Отже, фактично ПП “Мірфос” передано право вимоги за рішенням суду.

Положеннями ст. 512 Цивільного кодексу України (435-15) передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 вказаного кодексу (435-15) до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до цієї норми цивільного законодавства відступати можна право, що основане на цивільно-правовому матеріальному зобов’язанні.

Після прийняття рішення судом, яка вступило в законну силу, зі спору, предметом якого є стягнення заборгованості за договором, припиняються цивільно-правові відносини між сторонами та виникають нові правовідносини засновані на державному примусі, що регулюються виключно нормами господарського процесуального та виконавчо-процесуального законодавства.

Таким чином, припиняються зобов’язання за договором в частині, що була предметом судового спору, та одночасно виникають зобов’язання боржника з виконання судового рішення та право стягувача на звернення до органів державної виконавчої служби.

Виконання судового рішення є невід’ємною стадією процесу правосуддя і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України (1798-12) та Законом України “Про виконавче провадження” (606-14) .

Стаття 25 ГПК України (1798-12) допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з підстави, коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Відповідне положення містить ч. 4 ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження” (606-14) , яка регламентує порядок вибуття стягувача та заміни його правонаступником і передбачає, що у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.

Отже, дані норми регулюють процесуальне правонаступництво.

Для юридичних осіб правонаступництво можливе лише у разі реорганізації підприємства або організації.

Слід зазначити, що правонаступництво передбачає перехід від однієї особи до її правонаступника як прав, так і обов’язків. У разі здійснення відступлення права вимоги до набувача вимоги переходять тільки права, а саме право вимоги.

Ні чинне господарське процесуальне, ні виконавчо-процесуальне законодавство не передбачають відступлення права виконання судового рішення.

Вищевказане також стосується мирової угоди у справі про банкрутство, яка відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута) та його кредиторів.

Згідно з ч. 5 ст. 38 цього Закону (2343-12) з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

В силу ч. 6 даної статті затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.

Отже, мирова угода поряд з угодою є процесуальним документом у справі про банкрутство.

Після прийняття судового рішення зміни до нього можуть бути внесені лише шляхом прийняття іншого процесуального акта.

Учасниками мирової угоди є тільки учасники справи про банкрутство.

Таким чином, вимоги за мирової угодою не можуть бути передані іншій особі на підставі угоди, оскільки мирова угода та її умови затверджені ухвалою суду, а відступлення вимоги за рішенням суду чинним законодавством не передбачено.

Враховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції про відхилення грошових вимог ПП “Мірфос” до боржника відповідає приписам чинного законодавства.

За таких обставин справи колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та підстав для скасування оскаржуваної постанови не вбачається, тому вона підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. ст. 1, 11, 14, 37, 38 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) , ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження” (606-14) та ст. ст. 25, 35, 111-5, 111-7, 111-9 –111-11, 115 ГПК України (1798-12) , суд