30/282 Про розірвання договорів застави - Текст документа

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2005р. (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2005р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Науменко І.М., суддів Білецької Л.М., Джихур О.В.) в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2005р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2005р. скасувати, договір застави (майнової поруки) № 11/2004/0400044 від 08.06.2004р., укладений між Відкритим акціонерним товариством –комерційним банком “Надра” і Товариством з обмеженою відповідальністю індустріально-виробничою об’єднаною компанією “Експлерент” розірвати, договір застави транспортного засобу (майнової поруки) № 11/2004/0400044/1 від 08.06.2004р., укладений між Відкритим акціонерним товариством –комерційним банком “Надра” і Товариством з обмеженою відповідальністю індустріально-виробничою об’єднаною компанією “Експлерент”, посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Іщик Н.В. та зареєстрований в реєстрі № 934 –розірвати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу 1-й відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує, та зазначає, що оскаржувані постанова і рішення прийняті судами у відповідності із законом і матеріалами справи. Свої заперечення 1-й відповідач аргументує тим, що приписи ст. 652 Цивільного кодексу України (435-15) не можуть бути застосовані до всіх цивільних правовідносин в цілому, а використання цієї статті з метою розірвання договору застави не відповідає діючому законодавству, оскільки це вступає в протиріччя із самою сутністю застави. Правомірність своєї позиції 1-й відповідач обгрунтовує з посиланням на приписи ст.ст. 512, 519, 572, 589, 590 Цивільного кодексу України (435-15) .

Позивач та 2-й відповідач не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Заслухавши представника 1-го відповідача, перевіривши матеріали справи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 08.06.2004р. між 1-м та 2-м відповідачем було укладено кредитний договір № 11/2004/0400076, згідно якого 2-му відповідачу було надано кредит у сумі 200 000 грн. строком на 12 місяців, до 08.06.2005р. Для забезпечення виконання відповідачем-2 умов вказаного договору, між відповідачем-1 та позивачем були укладені договори застави (майнової поруки) № 11/2004/0400044 та № 11/2004/0400044/1 від 08.06.2004р. Спірні правовідносини, що послужили предметом судового розгляду, виникли у зв’язку з неможливістю виконати зобов’язання по кредитному договору відповідачем-2 та, як наслідок, звернення стягнення відповідачем-1 на майно позивача, що перебувало у заставі.

Рішення місцевого господарського суду про відмову в позові мотивовано тим, що хоча на день укладання вказаних договорів застави ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2004р. вже було порушено справу про банкрутство відповідача-2, та обставина, що позивач не мав інформації про майновий стан відповідача-2 не є підставою для розірвання договорів застави, та не є обставиною, що істотно змінилася станом на день звернення позивача з позовом до суду. Згідно рішення місцевого господарського суду відповідач-1, укладаючи кредитний договір, діяв згідно приписів Закону України “Про банки і банківську діяльність”, і відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України (435-15) має право одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами відповідача-2. Також місцевий господарський суд дійшов до висновку про неправомірність посилання позивача на неможливість використання свого права конкурсного кредитора відповідно до п. 15 ст. 11 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) . Місцевим господарським судом зроблено висновок про те, що умови ст. 652 Цивільного кодексу України (435-15) не можуть бути застосовані як підстава для розірвання договорів застави, оскільки законодавством не обмежено право кредитора звернути стягнення на заставлене майно, яке кредитор може використати у будь-який час на протязі строку дії договорів застави.

Згідно постанови апеляційного господарського суду висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову є правомірним. Так, апеляційним господарським судом зазначено, що в силу приписів Закону України “Про банки та банківську діяльність” (2121-14) відповідач-1 не був зобов’язаний повідомляти позивача про фінансовий стан позивача. Також, як вказано в постанові апеляційного господарського суду, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок щодо права відповідача-1 на одержання задоволення за рахунок заставленого майна в силу вимог ст. 572 Цивільного кодексу України (435-15) . Апеляційний господарський суд зауважив, що умови ст. 652 Цивільного кодексу України (435-15) не можуть бути застосовані як підстава для розірвання договорів застави, оскільки законодавством не обмежено право кредитора звернути стягнення на заставлене майно, яке кредитор може використати у будь-який час на протязі строку дії договорів застави.

Доводи касаційної скарги стосуються правомірності укладення кредитного договору, однак предметом розгляду в даній справі є спір про розірвання договорів застави.

Крім того, особа, що подала касаційну скаргу вважає, що в момент укладення договорів застави сторони виходили з того, що невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, не настане, а відтак не повинно відбутись одержання кредитором задоволення за рахунок заставленого майна.

Однак вказана обставина не знайшла свого підтвердження дослідженими попередніми судовими інстанціями доказами, зокрема договорами застави, а також не ґрунтується на вимогах закону оскільки такі доводи касаційної скарги суперечать правовій природі поняття застави.

Так, із змісту статті 572 ЦК України (435-15) вбачається, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Стаття 576 цього кодексу (435-15) визначає предмет застави, а також наводить перелік що саме не може бути предметом застави. Стаття 589 вказаного кодексу (435-15) визначає правові наслідки невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, ст. 590 кодексу (435-15) передбачає звернення стягнення на предмет застави, а ст. 591 передбачає реалізацію предмета застави.

Таким чином з підстав, викладених в касаційній скарзі, судові рішення скасуванню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 84 ч. 1 п. 3 ГПК України (1798-12) обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст. 101 цього кодексу (1798-12) , не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права за результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою.

За вказаних обставин рішення судів попередніх судових інстанцій є законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає. Суди попередніх інстанцій всебічно і повно встановили всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясували дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому ухвалені ними судові рішення підлягають залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 1, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю індустріально-виробничої об’єднаної компанії “Експлерент”, м. Дніпропетровськ залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2005р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.08.2005р. у справі № 30/282 господарського суду Дніпропетровської області –без змін.