Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Невдашенко Л.П. – головуючий,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду м. Києва від 6.07.2005 року у справі № 18/207 Господарського суду м. Києва за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ, до Приватного підприємства “Торговий дім “Адлер 98”, м. Київ,

про стягнення 698 596 грн. 17 коп. ,

за участю представника ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”

–Мицька Н.М. (дов. № 167/102 від 10.06.2005 р.),

В С Т А Н О В И В:

У травні 2005 року позивач ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернувся до господарського суду з позовом до ПП “Торговий дім “Адлер” про стягнення 465 000 грн. суми неоплаченого простого векселю, 107 166 грн. 70 коп. відсотків, 126 429 грн. 47 коп. інфляційних нарахувань.

Посилаючись на те, що відповідач не сплатив йому, як законному векселедержателю, 465 000 грн. по простому векселю № 3219832708, просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 6.07.2005 року (суддя: Мандриченко О.В.) позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Приватного підприємства “Торговий дім “Адлер” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 465 000 грн. 00 коп. вексельної суми, 107 166 грн. 70 коп. відсотків, 5 721 грн. 53 коп. витрат по сплаті державного мита, 96 грн. 64 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено, в зв’язку з безпідставністю.

В частині задоволення позову рішення мотивовано посиланням на ст. 48 Положення про переказний і простий вексель, щодо вимог векселедержателя у разі пред’явлення позову.

У касаційній скарзі позивач просить вказане скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.07.2005 р., в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення суми, на яку збільшився розмір боргу внаслідок інфляційних процесів, як прийняте з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом, при прийняті оскаржуваних судових рішень, норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 1, 6 постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення місцевого суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, позивач є законним векселедержателем простого векселю № 3219832708 на суму 465 000 грн., який емітований відповідачем 15.05.2000 року, з терміном платежу –15.05.2002 року.

(а.с 9).

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону (995_009) “Про переказні та прості векселі”, до простих векселів застосовуються ті ж положення, що стосуються і переказних векселів.

Згідно ст. 34 вказаного Закону Про переказні та прості векселі, переказний вексель строком за пред’явленням оплачується при його пред’явленні, що має бути здійснений протягом одного року від дня складання векселю.

На підставі ст. 53 Уніфікованого закону (995_009) по закінченню строків, встановлених для пред’явлення переказного векселя строком за пред’явленням, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця і проти інших зобов’язаних осіб, за винятком акцептанта. Векселедавець за простим векселем, згідно ст. 78 Уніфікованого закону (995_009) , зобов’язаний так само, як і акцептант за переказним векселем.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення, встановив той факт, що позивач звернувся з позовом до суду про стягнення боргу за векселем № 3219832708, і тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 465 000 грн. заборгованості та 107 166 грн. 70 коп. відсотків у розмірі облікової ставки Національного банку України на підставі п. 5 ст. 2 Закону України “Про обіг векселів в Україні” (2374-14) .

Тому, висновки суду про необхідність стягнення з відповідача обумовленої векселем суми та відсотків у розмірі облікової ставки НБУ за період від дня настання строку платежу до дня подання позову є правильними.

У процесі розгляду справи місцевий суд, правильно визнав безпідставними посилання позивача на те, що суд, приймаючи рішення, повинен був застосувати до спірних правовідносин норми ст. 214 ЦК УРСР (1540-06) та ст. 625 ЦК України (435-15) , оскільки вексельне законодавство не передбачає стягнення інфляційних витрат у разі прострочення виконання вексельного зобов'язання.

Суд вважає, що місцевий господарський суд зробив правильний висновок про те, що зазначені статті є загальними нормами і регулюють грошові зобов'язання. Спірні правовідносини, які виникли між сторонами є вексельними і регулюються спеціальними нормами вексельного законодавства. Оскільки, стягнення інфляційних втрат вексельним законодавством не передбачено, то суд дійшов підставного висновку про необхідність відмови в даній частині позовних вимог.

За прострочку виконання вексельного зобов'язання законодавством встановлені спеціальні штрафні санкції. Законом України “Про обіг векселів в Україні” (2374-14) визначено, що відсотки нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу до дня подання позову відповідно.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає необгрунтованими, оскільки вони не відповідають нормам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

З огляду на викладене, судове рішення відповідає обставинам справи та вимогам закону, тому його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 6.07.2005 року у справі № 18/207 залишити без змін.