ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.10.2005 Справа N 21/400
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого у засіданні (доповідач),
Панченко Н.П. , Плахотнюк С.О.
розглянувши Державної госпрозрахункової організації
“Житло-Інвест“
касаційну скаргу
на рішення господарського суду м. Києва від 15.02.2005р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
29.03.2005р.
у справі № 21/400 господарського суду м. Києва
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи
Єлецького Бориса Олександровича
до Державної госпрозрахункової організації “Житло-Інвест“
про стягнення 80566,00 грн.
за участю представників:
- Позивача: Єлецький Б.О.
- Відповідача: Чабарай М.А.
В С Т А Н О В И В:
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Єлецький
Борис Олександрович (надалі —“Позивач“) звернувся до
господарського суду м. Києва з заявою про стягнення з Державної
госпрозрахункової організації “Житло-Інвест” 80566,00 грн.
винагороди за впровадження на будівництві та реконструкції
житлових будинків по вул. Котельникова, 17 та вул. Котельникова,
31-47 в м. Києві раціоналізаторських пропозицій з
електропостачання за додатковими угодами від 30.09.1998р., від
05.09.2001р., від 15.02.2002р. до договору про спільну співпрацю
від 15.11.1997р., а також просить стягнути з Державної
госпрозрахункової організації “Житло-Інвест” 805,66 грн.
держмита та 118,00 грн. на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на порушення
Відповідачем умов договору про співпрацю від 15.11.1997р.
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.02.2005р. у справі
№ 21/400 позов задоволено частково та постановлено стягнути з
Державної госпрозрахункової організації “Житло-Інвест” на
користь Позивача винагороду у розмірі 7500,00 грн. 75,00 грн.
витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій
частині позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що Позивач в порушення вимог ст. 33
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі - “ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
“) не довів обґрунтованість
розрахунку позовних вимог.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням господарського суду
м. Києва, Позивач звернувся до Київського апеляційного
господарського суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення
господарського суду м. Києва як таке, що не відповідає нормам
матеріального права, зокрема, ст. ст. 202-204, 526 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(надалі - “ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
“) та
ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
(надалі - “ГК
України“ ( 436-15 ) (436-15)
) та прийняти нове рішення, яким задовольнити
позов.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду
м. Києва від 15.02.2005р. у справі № 21/400 звернувся до
Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій
просив скасувати рішення господарського суду м. Києва як таке,
що не відповідає нормам матеріального права України та прийняти
нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
15.04.2005р. у справі № 21/400 рішення господарського суду
м. Києва від 15.02.2005р.у справі № 21/400 скасовано в частині
часткової відмови у стягненні з Відповідача на користь Позивача
винагороди та постановлено позов задовольнити повністю.
Постанова мотивована тим, що Позивачем повністю підтверджено
належне виконання Позивачем договірних зобов'язань перед
Відповідачем та суму позовних вимог, тоді як Відповідачем не
доведено виконання ним договірних зобов'язань перед Позивачем.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського
апеляційного господарського суду від 15.04.2005р. та рішення
господарського суду м. Києва від 15.02.2005р. у справі № 21/400
і прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу у задоволені
позову повністю.
В обґрунтування поданої скарги, Відповідач посилається на
порушення Дніпропетровським апеляційним господарським судом під
час перегляду в апеляційному порядку справи № 21/400 положень
ст. ст. 33, 35, 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм
процесуального права при винесенні оскаржуваного судового
рішення знаходить, що касаційна скарга підлягає залишенню без
задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі
встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин
справи.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено,
що 03.06.1997р. між Позивачем (Виконавець) та Головним
управління житлового забезпечення Київської міської державної
адміністрації (надалі - “ГУЖЗКМДА“), яка є Замовником, укладено
договір про спільну виробничу діяльність, відповідно до якого
сторони зобов'язались спільно подавати та впроваджувати
раціоналізаторські та інші пропозиції, які направлені на
здешевлення собівартості інвестованих Замовником будівництва та
капітального ремонту житлових будинків та інших об'єктів у
м. Києві тощо.
15.11.1997 року між Відповідачем та Позивачем укладено договір
про сумісну виробничу діяльність, згідно з умовами якого
Відповідач прийняв на себе всі зобов'язання Замовника (ГУЖЗ
КМДА), за договором про сумісну виробничу діяльність від
03.06.1997р..
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 30.09.1998р.,
05.09.2001р., та 15.02.2002р. між Позивачем та Відповідачем
укладено додаткові угоди до договору про спільну співпрацю від
30.04.2002р., який є продовженням договору від 15.11.1997р.
укладеного на виконання договору від 03.06.1997р. між Позивачем
та ГУЖЗКМДА.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до змісту Договору
про спільну виробничу діяльність від 15.11.1997р. сторонами
фактично пролонговано дію договору від 03.06.1997р., умовами
якого передбачено, що сторони зобов'язуються сумісно діяти для
досягнення спільної господарської мети, зокрема, впровадження
раціоналізаторських та інших пропозицій, спрямованих на
здешевлення собівартості інвестованих Замовником будівництво та
капітальний ремонт жилих будинків та інших об'єктів у м. Києві,
а також впроваджувати під час будівництва та капітельного
ремонту будинків (по можливості) “дахові” газові котельні
київського виробництва, що забезпечують значну економію
експлуатаційних витрат з терміном окупності капвитрат строком до
трьох років.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідно до умов
додаткової угоди від 30.09.1998р., при неможливості своєчасно
добитись зміни ТУ спецслужб міста на приєднання будинків до їх
мереж по раціональним для Відповідача пропозиціям Позивача,
викладеним ним в листах Відповідача вказаним спецслужбам та вище
розташованим над ними організаціями, Позивач зобов'язався
продовжити цю роботу шляхом особистих переговорів з керівництвом
спецслужб, через Арбітражний суд, Антимонопольний комітет або
КМДА. Відповідач, в свою чергу, взяв на себе зобов'язання видати
Позивачу відповідні довіреності в суд та підписувати
підготовлені ним листи відповідним організаціям, таку роботу
Позивач зобов'язався виконати по зміні технічних умов на
електропостачання ж/будинків, зокрема, і по вул. Котельникова,
17 та ж/кв по вул. Котельникова, 31-47 (п. 2, п. 4 додаткової
угоди).
Зважаючи на вищенаведене, а також приймаючи до уваги, що гл. 38
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(надалі - “ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
“) не передбачено обов'язкових реквізитів договору
про сумісну діяльність, то колегія суддів вважає, що
господарський суд м. Києва дійшов помилкового висновку щодо
правової природи договору від 15.11.1997р., укладеного між
Позивачем та ГУЖЗКМДА, та договору від 03.06.1997р., укладеного
між Позивачем та Відповідачем.
Отже, Київський апеляційний господарський суд дійшов правильного
висновку, що за своєю юридичною природою договір від
30.09.1998р. є договором про спільну співпрацю (діяльність),
тоді як твердження господарського суду м. Києва, що договір від
30.09.1998р. є договором підряду, і правовідносини, що склалися
між сторонами по справі мають регулюватися нормами гл. 28 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, є помилковим.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами додаткової
угоди від 05.09.2001р. Відповідач взяв на себе зобов'язання
після укладення договору на використання електроенергії на
будинку з АК “Київенерго” та включення електропостачання будинку
від трансформаторної підстанції, яка підключена до діючих
кабельних мереж ЮкВ, виплатити позивачеві 5000,00 грн., а також
зобов'язався після повернення йому збитків, нанесених діями АК
“Київенерго” виплатити Позивачеві 20% від отриманої суми, але не
менше 20% від суми збитків, призначеної судом.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій також
встановлено, що п. 1 р. 2 зазначеної вище додаткової угоди
Позивач взяв на себе зобов'язання юридичними, судовими та
організаційними діями від особи відповідача добитись укладання
договору на користування електроенергією для будинку з
експлуатаційною організацією ДКП “Житло-сервіс” ГУЖЗКМДА та
організувати підключення (збудованої) ТП до діючих кабельних
мереж ЮкВ і ТП АК “Київенерго”.
15.02.2002 року сторони підписали додаткову угоду, відповідно до
п. З, якої Відповідач зобов'язався після фактичного включення
електроенергії у житловому будинку по вул. Котельникова, 17 по
проектній схемі від домових ТП - ЮкВ перерахувати на
розрахунковий рахунок Позивача протягом 10-ти днів 2500,00 грн.
Київським апеляційним господарським судом встановлено та
підтверджено матеріалами справи, що Позивач зобов'язання, взяті
на себе за додатковими угодами, виконав.
Проте, Відповідач, взяті на себе зобов'язання щодо виплати
Позивачу винагороди в розмірі 10% від досягнутої кошторисної
економії будівництва житлових будинків у м. Києві по вул.
Котельникова, 31-47 та вул. Котельникова, 17, а також 5% при
закінченні будівництва чи капітального будівництва будинку, не
виконав, претензію Позивача від 04.03.2004р. виплату винагороди
за впровадження його пропозиції за договором від 15.11.1997р.,
залишив без відповіді.
Київським апеляційним господарським судом встановлено, що
винагорода за економію від впровадження у будівництві ж/б по
вул. Котельникова, 17 та вул. Котельникова, 31-47 пропозицій по
невиконанню наднормативних робіт по прокладанню кабельних ліній
ЮкВ від підстанції ВУМ до РП-218 (по проектних ТУ та проектах
зазначених будинків), становить 80566,00 грн.
Відповідно до ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та
вимог цього Кодексу, ( 435-15 ) (435-15)
інших актів цивільного
законодавства.
Згідно зі ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог чи заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні
вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки
відповідач, в свою чергу, не надав ні суду першої інстанції, ні
апеляційній інстанції власного розрахунку кошторисної економії
від впровадження у будівництві пропозицій позивача та
спростувань щодо розрахунку позивача.
Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої
інстанції, стосовного того, що твердження відповідача про те, що
договір від 30.04.2002р. укладений від імені відповідача не
уповноваженою особою, а тому не породжує для сторін по договору
прав та обов'язків, є помилковим, оскільки своїми діями сторони
по договору, а саме наданням позивачеві відповідних повноважень
для звернення у відповідні установи, суду, відповідач схвалив
підписання договору від 30.04.2002р.
Згідно ст. 63 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, угода, укладена від імені
другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди, або з
перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні
права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі
дальшого схвалення угоди цією особою. Посилання відповідача на
те, що договір від 15.11.1997р. є недійсним, оскільки не містить
істотних умов договору, колегія, як і суд першої інстанції,
також вважає невірним, оскільки договір може бути визнано
недійсним тільки у разі його невідповідності вимогам закону.
Відповідно до предмету договору від 15.11.1997р. ДГО
“Житло-Інвест” приймало на себе обов'язки замовника по договору
від 03.06.1997р., замовником по якому виступало ГУЖЗКМДА, в
якому і були визначені істотні умови договору.
Щодо до доводів касаційної скарги, то вони не приймається
колегією суддів до уваги, оскільки всі вони полягають у
посиланні Відповідача на недоведеність обставин справи, що,
відповідно до ч. 2 ст. 111 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є
недопустимим.
Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів вважає, що Постанова
Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2005р. у
справі № 21/400 прийнята з додержанням вимог чинного ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, а підстав для її скасування не вбачається.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державної госпрозрахункової організації
“Житло-Інвест” залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
15.04.2005р. у справі у справі № 21/400 залишити без змін.
Суддя, головуючий у засіданні І. Плюшко
Суддя Н. Панченко
Суддя С. Плахотнюк