13/120 Про стягнення 25236 грн. - Текст документа

Кірово градський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом в інтересах держави в особі Обоз нівської сільської ради Кіровоградського району до СТОВ “Обознівське” про стягнення 25236 грн.

Позов мотивовано тим, що між сільською радою та відповідачем було укладено два договори оренди, за якими ТОВ “Обознівське” отримало в тимчасове платне користу вання земельні ділянки, але свої зобов'язання по внесенню орендної плати відповідач не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 25236 грн.

Рішенням від 01.06.2005 господарського суду Кіровоградської області (суддя Скиба Г.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивач не довів обставин оренди відповідачем спірної земельної ділянки, а саме відсутністю акту приймання-передачі земельних ділянок, доказів її вилучення у відповідача, доказів надання ТОВ “Обознівське” права обробляти спірні земельні ділянки тощо.

Постановою від 21.07.2005 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Павловського П. П. –головуючого, Логвиненко А.О., Чус К.В.) рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив, зважаючи на визнання відповідачем факту знаходження у його фактичному користуванні земельних ділянок, отриманих за договорами оренди, а також те, що ним частково було сплачено орендну плату (а.с. 17).

Наявність забор гованості ТОВ “Обознівське” пояснювало несприятливими погодними умовами, які унемо жливили отримання прибутку від сільськогосподарської діяльності. Факт використання від повідачем спірних ділянок також підтверджується рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26.02.2004 (а.с. 86-87). Крім того, позивачем надано до кази здійснення часткової сплати відповідачем орендної плати (а.с. 74-79).

Ухвалою від 24.10.2005 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлені вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована відсутністю підстав визнати договір оренди земельної ділянки чинним, оформлення належним чином передачі земельної ділянки орендарю та необґрунтованим визначенням обставин щодо використання земельної ділянки і розміру заборгованості по оренді.

Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга п?длягає задоволенню частково з наступних підстав.

Спірні у справі правовідносини виникли на підставі захисту прав орендодавця і орендаря щодо обов’язку сплати орендної плати за землю, що є господарськими правовідносинами у сфері господарювання і згідно зі ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України (1798-12) підвідомчі юрисдикції господарських судів, виходячи з рівного права на захист державою суб’єктів господарювання незалежно від форм власності.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач уклав на підставі рішень Обознівської сільської ради від 19.05.2000 з позивачем договори оренди земельної ділянки.

Відповідач не довів обставин невикористання зазначених у договорах оренди площ або відмову від їх використання та сплату орендної плати.

Інші обставини, які вважає відповідач підставою для звільнення від сплати орендної плати відповідач певними доказами не довів. Згідно з пп. 2.3 п. 2 договорів укладених позивачем і відповідачем відповідач мав зобов’язання щорічно сплачувати орендну плату у розмірі 1% вартості орендованої земельної частки (паю) –700 грн. (100грн.) за 1 повний пай.

Обставини визначення розміру орендної плати, який базується на вартості земельної частки (паю) судами першої та апеляційної інстанцій не отримали правової оцінки.

У земельних правовідносинах, зокрема, Законі України “Про оренду землі” (161-14) (в редакції на момент укладання угод) поняття право на пай на земельну ділянку пов’язано з наступними положеннями цього закону (161-14) : п. 3 ст. 4 передбачає, що при передачі в оренду земельних ділянок громадянами, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, їх місце розташування визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, які затверджуються загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства або зборами уповноважених, а у акціонерному товаристві –загальними зборами товариства.

Пункт 4 ст. 7 Закону (161-14) визначає, що громадяни, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, можуть передати в оренду відповідну земельну ділянку лише для сільськогосподарського використання в порядку, визначеному Земельним кодексом України (2768-14) та законами України.

Наведені норми регулюють права громадян, які мають право на земельний пай, здійснювати розпорядження своїм правом у тому числі передачу земельної ділянки в оренду.

Оскільки вартість частки земельної ділянки (паю) законодавством, що регулює орендні відносини на землю, засновані на праві громадян на об’єкту їх власності, наведений у договорах розрахунок орендної плати не містить засад визначення орендної плати за землю, що належить до об’єкту комунальної власності, відповідно до положень ст. 19 Закону України “Про оренду землі” (161-14) щодо конкретного грошового розміру орендної плати за надану в оренду землю.

Згідно з п. 1.2 рішення Обознівської сільської ради від 19.05.2000 орендна плата встановлена відповідачу в розмірі одного відсотка від вартості ріллі за 1 га.

При розгляді справи судами не встановлено фактичний об’єкт власності та розмір боргу, відсоток вартості 1 га ріллі, вартості паю належного до права громадянина чи вартість оренди землі. Відповідно, не можна визнати переконливим доведеність визнання Обознівської сільської ради як кредитора, оскільки застосована у договорах орендна ставка є похідною від вартості паю, а підстави такого розрахунку не встановлені, що має суттєве значення для ухвалення у справі рішення відповідного законодавству.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення і постанова прийняті у справі при неповному встановленні усіх суттєвих обставин у справі, тому підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх обставин у справі та прийняття законного рішення.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.06.2005 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.07.2005 у справі № 13/120 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.