ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.10.2005 Справа N 18/247
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.
–головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу дочірньої компанії
“Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз
України” в особі її філії – газопромислового управління
“Львівгазвидобування”, м. Львів,
на рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2004
та постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.01.2005
зі справи № 18/247
за позовом Волинського природоохоронного міжрайонного прокурора
в інтересах держави в особі Державного управління екології та
природних ресурсів у Волинській області (далі - Управління
екології), м. Луцьк,
до дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної
акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі –Компанія)
про стягнення 264 030,10 грн.,
за участю представників:
позивача –Франчака А.А.,
відповідача –Ільницького І.Й., Полянського В.Е., Чоловського
І.Г.,
прокурора –не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Волинський природоохоронний міжрайонний прокурор звернувся до
господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі
Управління екології з позовом про стягнення з Компанії 264
030,10 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок викиду
забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного
дозволу.
Рішенням названого суду від 27.09.2004 (суддя Мандриченко О.В.),
залишеним без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 18.01.2005 (колегія суддів у складі:
Шаргало В.І. –головуючий, судді Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.),
позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано тим, що в процесі
експлуатації Локачинського газового промислу –структурного
підрозділу відповідача –внаслідок викиду без відповідного
дозволу в атмосферне повітря забруднюючих речовин державі
завдано шкоду, яка підлягає відшкодуванню Компанією.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Компанія просить скасувати судові рішення місцевого і
апеляційного господарських судів зі справи та прийняти нове
рішення про відмову в задоволенні позову. Скаргу мотивовано тим,
що попередні судові інстанції прийняли рішення із порушенням
норм матеріального та процесуального права.
Волинський природоохоронний міжрайонний прокурор подав відзив на
касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її
доводів і просив судові рішення зі справи залишити без змін, а
скаргу –без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі
- ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників позивача та відповідача, Вищий господарський суд
України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення
касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- в процесі експлуатації Локачинського газового промислу, який є
структурним підрозділом Компанії, здійснюються викиди
забруднюючих речовин в атмосферу;
- термін попереднього дозволу № 72433 на викиди забруднюючих
речовин в атмосферне повітря закінчився 31.03.2004;
- відповідно до акта перевірки дотримання норм екологічної
безпеки та вимог природоохоронного законодавства при
експлуатації Локачинського газового промислу від 10.06.2004,
складеного фахівцями Управління екології та обласної санітарно-
епідеміологічної служби, на час проведення перевірки
експлуатація технологічного обладнання здійснювалася без дозволу
спеціально уповноваженого органу на викиди забруднюючих речовин
у атмосферне повітря;
- згідно з розрахунком Управління екології розмір збитків, які
заподіяно відповідачем державі в результаті наднормативних
викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, становить 264
030,10 грн.
Причиною спору зі справи стало питання про те, чи має Компанія
нести цивільно-правову відповідальність за забруднення
атмосферного повітря та в якому розмірі.
Обґрунтовуючи оскаржувані рішення, попередні судові інстанції
послалися на те, що відповідач відноситься до числа підприємств,
передбачених пунктом 5 Переліку видів діяльності та об’єктів, що
становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 554
( 554-95-п ) (554-95-п)
, а тому відповідно до частини п’ятої статті 1187
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
має обов’язок довести
відсутність власної вини в заподіянні шкоди.
В свою чергу, Компанія у відзиві на позовну заяву (а.с. 29),
поясненнях до апеляційної скарги (а.с. 57-58) та касаційній
скарзі послідовно стверджувала, що під час дії дозволу на викиди
забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними
джерелами від 02.12.2002 № 72433 (із строком дії до 31.03.2004)
вона на виконання вимог Порядку проведення та оплати робіт,
пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в
атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств,
установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали
такі дозволи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 13.03.2002 № 302 ( 302-2002-п ) (302-2002-п)
, вчинила усі
необхідні дії, що залежали від неї, спрямовані на отримання
необхідного дозволу на період після 31.03.2004, отримання якого
унеможливила лише відсутність Інструкції про загальні вимоги до
оформлення документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів,
для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в
атмосферне повітря стаціонарними джерелами для підприємств,
установ, організацій та громадян –підприємців, яку мало
розробити, але не розробило Міністерство екології та природних
ресурсів (пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від
13.03.2002 № 302 ( 302-2002-п ) (302-2002-п)
).
На підтвердження викладеного відповідачем подана засвідчена
копія листа Міністерства екології та природних ресурсів України
від 16.03.2004 № 2030/18-8 (а.с. 61), відповідно до якого
територіальним управлінням екології та природних ресурсів
внаслідок відсутності затвердженої в установленому порядку
зазначеної Інструкції належало встановити кожному суб’єкту
господарювання термін надання документів, у яких обґрунтовуються
обсяги викидів для видачі дозволу, видати припис про отримання
дозволу на викиди в новий термін та проінформувати його про те,
що до отримання нового дозволу діє дозвіл на викиди, який було
видано раніше в установленому порядку.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 84 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
у мотивувальній частині рішення господарського суду
вказуються обставини справи, встановлені господарським судом;
причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято
рішення; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання
і докази сторін; законодавство, яким господарський суд
керувався, приймаючи рішення.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 105 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
в постанові апеляційного господарського суду
мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною
інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи
інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-
правових актів.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.12.1976 № 11 зазначено, що
мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом
обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а
також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при
задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і
відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Між тим ні суд першої інстанції, ані апеляційний господарський
суд: не дослідили як доказ у справі дозвіл на викиди
забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними
джерелами від 02.12.2002 № 72433; не встановили, які дії вчинено
Компанією для отримання необхідного дозволу; не з’ясували
фактичні обставини, наведені в листі від 16.03.2004 № 2030/18-8
(зокрема, не дослідили підстави направлення Міністерством цього
листа та не встановили, які заходи на виконання його приписів
здійснено позивачем); не дали оцінки посиланню в листі на
фактичне продовження дії попереднього дозволу.
Крім того, попередніми судовими інстанціями не встановлено межі
періоду, протягом якого відповідачем здійснювалися викиди
забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного
дозволу, не з’ясовано склад та обсяг цих викидів, а відповідно й
не перевірено правомірність розрахунку позивачем розміру
завданої шкоди.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у розгляді
даної справи припустилися неправильного застосування приписів
частини першої статті 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття
судового рішення суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи та частини першої статті 43 Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Оскільки прийняті по суті справи судові рішення ґрунтуються на
неповно з'ясованих обставинах, які входять до предмету
доказування у ній, в даний час неможливо зробити висновок про
правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм
матеріального права.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно
встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та
доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно
до закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9-111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу дочірньої компанії “Укргазвидобування”
Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” в особі її
філії – газопромислового управління “Львівгазвидобування”
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.09.2004 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
18.01.2005 зі справи № 18/247 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста
Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя В.Джунь
Суддя Б.Львов