Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Невдашенко Л.П. - головуючий,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Акціонерний банк

“Приватінвест” на постанову Київського апеляційного

господарського суду від 30.08.2005 року у справі 10/138

Господарського суду Чернігівської області за позовом Приватного

підприємства “Агріс –Центр” до Відкритого акціонерного

товариства “Акціонерний банк „Приватінвест”

про стягнення 478 998 грн. 06 коп. ,

за участю представників:

позивача –Гамрецького В.А. (дов. від 25.05.2005 р.),

відповідача –Крат В.Ф. (дов. № 5 від 25.05.2005 р.),

В С Т А Н О В И В:

У травні 2004 року позивач ПП “Агріс-Центр” пред’явив у господарському суді позов до відповідача ВАТ „Акціонерний банк “Приватінвест” про стягнення 478 998 грн. 06 коп.

Вказував, що на початку 2001 року він помилково перерахував на рахунок відповідача кошти в сумі 840 578 грн. 34 коп. , що були стягнуті з відповідача на його користь на підставі рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.01.2003 року у справі № 8/77-62.

Посилаючись на те, що відповідач без законних підстав з.12.2001 по березень 2004 року включно користувався грошовими коштами, що йому належать в сумі 840 578 грн. 34 коп. , та міг отримати доход в сумі 478 998 грн., просив задовольнити його позовні вимоги.

Спір розглядався судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області (суддя: Пашкіна С.А.) від 29.06.2005 року позов частково задоволено.

Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача 379 513 грн. 95 коп. доходу, 1 387 грн. 69коп. держмита та 96 грн. 32 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Рішення в частині задоволення позову мотивоване тим, що відповідач безпідставно отримав кошти, і зобов”язання по відшкодуванню доходу отриманого від використання безпідставно отриманих коштів грунтується на положеннях ст. 469 ЦК УРСР (1540-06) .

В частині відмови у задоволенні решти позовних вимог рішення мотивоване тим, що в період від 16.10.03 р. по 26.02.04 р. на грошові кошти в сумі 884 464 грн. 70 коп. був накладений арешт і відповідач не міг використовувати гроші позивача для одержання прибутку.

Постановою Апеляційного господарського суду Запорізької області від 27.05.2005 року (колегія суддів у складі: Отрюха Б.В. –головуючий, Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та постанову в даній справі в частині задоволення позову, з підстав невідповідності до вимог норм матеріального та процесуального права, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12. 1976 року № 11 „Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосування до даних правовідносин.

Постанова господарського суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, і це правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу безпідставного одержання відповідачем доходу, внаслідок користування майном, належним позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що платіжними дорученнями № 44 від 28.11.2001 року, на суму 263 000 грн., № 45 від 30.11.2001 року на суму 258 000 грн., № 46 від 30.11.2001 року на суму 258 000 грн., № 46 від 30.11.2001 року на суму 216 885 грн. 91 коп. , № 47 від 03.12.2001 року на суму 61 416 грн. 75 коп. та № 48 від 03.12.2001 року на суму 161 грн. 53 коп. позивач помилково перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти на загальну суму 840 578 грн. 34 коп. , які були стягнуті на користь позивача в судовому порядку на підставі рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.01.2003 року у справі № 8/77-62.

Частково задовольняючи вимоги позивача, місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив всі суттєві обставини даної справи, дослідивши умови настання цивільно-правової відповідальності відповідача, правильно встановив, і виходив з того, що за час користування належними позивачеві коштами в сумі 840 578 грн. 34 коп. відповідач, в період з 1.01.2002 року по 15.10.2003 року –що передував дню накладення відділом державної виконавчої служби арешту на спірне майно, як банківська установа, міг отримати дохід в сумі 379 513 грн. 95 коп. від використання належних позивачеві коштів, та відмовив у задоволенні решти вимог позивача з посиланням на те, що відповідач внаслідок накладення арешту був позбавлений можливості користуватися коштами, що належали позивачеві, та, відповідно, отримувати доходи.

Дані висновки суду грунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону, положенням ст. 469 ЦК УРСР (1540-06) , якою передбачені наслідки безпідставного одержання майна.

З заведеними висновками правильно погодився суд апеляційної інстанції розглядаючи справу в апеляційному провадженні та підставно залишив рішення місцевого суду без змін.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України щодо зобов’язання надати докази наявності шкоди, протиправної поведінки банку та причинно-наслідковий зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою, не ґрунтується на законі, оскільки судами правильно встановлено, що данні відносини підпадають під ст. 469 ЦК УРСР (1540-06) , згідно якого особа, яка безпідставно одержала майно, зобов’язана крім повернення майна іншій особі, також відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна.

Доводи відповідача проте, що надіслання позовної заяви позивачем не є пред’явленням вимоги боржникові, не відповідає дійсності.

Посилання відповідача на п. 2 ст. 35 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (2346-14) , відповідно до якої, відповідальність на утримувачів обмежується 10% суми переказу є недоречними та не стосуються спірних правовідносин, оскільки суди правильно встановили що банком безпідставно отримані кошти, які він добровільно не повернув.

Отже, суди попередніх інстанцій прийняли правильне рішення, яке ґрунтується на вимогах норм матеріального та процесуального права.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Акціонерний банк “Приватінвест” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 30.08.2005 року у справі № 10/138 залишити без змін.