6/434 Про відшкодування збитків та моральної шкоди на загальну суму 43060,00 грн. - Текст документа

В квітні 2004 року селянське фермерське господарство „ПриватАгро” (м. Дніпропетровськ) звернулося з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Синельниківського районного управління юстиції про відшкодування збитків та моральної шкоди на загальну суму 43 060,00 грн. у зв’язку з невиконанням відповідачем 1 наказу арбітражного суду Дніпропетровської області від 01.08.2000 р. по справі № 6/434 про звернення стягнення на майно боржника - селянського фермерського господарства “Сатурн” на користь позивача на суму 8 557,70 грн. В ході розгляду справи в якості відповідача –2 до участі у справі залучено Управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2005р. у справі № 6/434 відділ державної виконавчої служби Синельниківського районного управління юстиції замінено його правонаступником –відділом державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2005р. (суддя Коваленко О.О.) в позові до відповідача 2 - Управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області відмовлено повністю. З Відділу Державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції стягнуто 28 060 грн. збитків, в решті позову до відповідача 1 відмовлено.

В апеляційній інстанції справа не розглядалась.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відділ Державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції та Дніпропетровське обласне управління юстиції звернулися з касаційними скаргами, в яких просять рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.05.2005р. скасувати, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України “Про судове рішення” (v0011700-76) від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Разом з тим, рішення у даній справі зазначеним вимогам не відповідає.

Так, господарським судом встановлено, що рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 01.08.2000р. в повному обсязі задоволено позов селянського фермерського господарства „ПриватАгро” до селянського фермерського господарства “Сатурн” про стягнення 8 557,70 грн. за рахунок майна боржника. Виданий „ПриватАгро” наказ пред’явлений до виконання 30.08.2000 р., однак за період з 30.08.2000 р. до 26.10.2004 р. заходів щодо виконання рішення суду від 01.08.2000 р. у справі № 6/434 відділом Державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції, здійснено не було.

Місцевим господарським судом також встановлено, що у зв’язку з втратою оригіналу наказу від 01.08.2000р. з вини працівників відділу ДВС Синельниківського районного управління юстиції, згідно довідки від 20.10.2004р. за № 02/8859 (том І а.с.31), господарським судом Дніпропетровської області на заяву позивача 22.10.2004р. видано дублікат наказу та поновлено строк для пред’явлення його до виконання.

13.01.2005р. (том І а.с.34) державним виконавцем ДВС Синельниківського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення. Задовольняючи позов у частині стягнення з відділу ДВС Синельниківського міськрайонного управління юстиції збитків у сумі 28060 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що в судовому засіданні встановлена вина відповідача –1 у несвоєчасному виконанні наказу арбітражного суду Дніпропетровської області від 01.08.2000 року про стягнення боргу з селянського фермерського господарства “Сатурн”.

Проте, з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони зроблені без урахування обставин справи та вимог законодавства. Відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України “Про виконавче провадження” (606-14) збитки заподіяні державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Вина юридичної особи в невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. ст. 33, 34 ГПК України (1798-12) .

Статтею 1166 ЦК України (435-15) встановлені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, для застосування якої необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: шкода, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинний зв’язок між ними, а також вина заподіювача шкоди.

Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним та юридичним особам під час виконання рішення, згідно ст. 11 Закону України “Про державну виконавчу службу” (202/98-ВР) підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом за рахунок держави.

Заперечуючи проти позову, відповідач –1 посилався на те, що неналежне виконання відділом ДВС своїх службових обов’язків не є в причинному зв’язку зі збитками, понесеними позивачем, оскільки майно боржника С(Ф)Г “Сатурн” перебувало в податковій заставі, будь-які інші докази щодо наявності грошових коштів на розрахункових рахунках боржника в матеріалах справи відсутні.

Проте, цих доводів відповідача –1 щодо неможливості звернення стягнення на майно С(Ф)Г “Сатурн” протягом 2000-2004 років, місцевий господарський суд належним чином не перевірив.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 11-1 Закону України “Про виконавче провадження” (606-14) особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного та своєчасного вчинення виконавчих дій. Однак, в порушення вимог цього закону, позивач протягом 2000-2004 року з власної ініціативи не користувався своїми правами, наданими йому як стягувачу за виконавчим провадженням, що також залишилось поза увагою господарського суду.

Не з’ясувавши відповідних обставин, місцевий господарський суд припустився порушення вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного й об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що при прийнятті рішення у даній справі, суд першої інстанції не повно з’ясував обставини справи та невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття необґрунтованого судового акту.

Враховуючи вимоги ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, прийняте у даній справі, підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведене, всебічно, повно, об’єктивно з’ясувати всі обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та вирішити спір відповідно до вимог закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги відділу Державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області та Дніпропетровського обласного управління юстиції задовольнити частково.