Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Бур’янової С.С.,

Ткаченко Н.Г.,

розглянувши касаційну Берегівської ОДПІ Закарпатської області

скаргу

на постанову від 08.06.2005 р. Львівського апеляційного

господарського суду

від 24.03.2005 р. господарського суду

та ухвалу Закарпатської області

у справі № 6/154 господарського суду Закарпатської

області

за заявою боржника ТОВ “Меблева фабрика Берегово”

Про банкрутство

арбітражний керуючий Ракушинець А.А.

за участю представника сторони:

від Брегівської ОДПІ –Она В.В., довір.

В С Т А Н О В И В:

У провадженні господарського суду Закарпатської області знаходиться Справа N 6/154 про банкрутство ТОВ “Меблева фабрика Берегово” .

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 24.03.2005 р. (суддя Кадар Й.Й.) затверджено мирову угоду, укладену між ТОВ “Меблева фабрика Берегово” і його кредиторами, та припинено провадження у справі.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р. (судді: Михалюк О.В. –головуючий, Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) ухвалу господарського суду Закарпатської області від 24.03.2005 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, Берегівська ОДПІ Закарпатської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 24.03.2005 р.

На думку заявника касаційної скарги, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального права, зокрема, ч. 3 ст. 36 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) (далі –Закон (2343-12) ).

Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону (2343-12) мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 38 Закону (2343-12) , господарський суд при розгляді мирової угоди зобов’язаний дослідити умови мирової угоди на предмет їх відповідності чинному законодавству, а також перевірити встановлений Законом порядок укладення мирової угоди.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, подана мирова угода схвалена рішенням комітету кредиторів від 15.03.2005 р.

Згідно умов мирової угоди погашення заборгованості другої черги здійснюється на умовах розстрочення та відстрочення в повному обсязі до 01.06.2005 р.

Погашення вимог кредиторів третьої черги здійснюється на умовах прощення (списання) частини грошових вимог та розстрочення і відстрочення решти вимог з погашенням до 01.01.2006 р.

Погашення вимог кредиторів четвертої черги здійснюється на умовах прощення (списання) вимог в повному обсязі.

При цьому, пеня, штрафи, фінансові санкції, неустойки всіх видів, що нараховані або можуть бути нараховані боржнику кредиторами за періоди, що передували затвердженню мирової угоди, вимоги до сплати яких заявлені та/або незаявлені боржнику за умовами мирової угоди списуються (прощуються) з дня її затвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону (2343-12) для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

Заперечуючи проти укладання мирової угоди, кредитор боржника –Брегівська ОДПІ посилається на порушення вказаної норми, оскільки умовами мирової угоди передбачено списання заборгованості в межах третьої черги лише по податкових зобов’язаннях, а по інших вимогах кредиторів третьої черги списання не передбачено.

Колегія суддів зазначає, що умови для кредиторів третьої черги встановлюються як мировою угодою, так і Законом.

Так, Закон (2343-12) передбачає певні винятки з загального правила для кредиторів з вимогами щодо податків, зборів (обов'язкових платежів). Для них не діють гарантії, передбачені ч. 3 ст. 36 Закону (2343-12) , як для кредиторів інших черг. Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону (2343-12) у разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами статті 35 цього Закону (2343-12) , передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства.

Це означає, що орган стягнення повинен погодитись на задоволення частини вимог з податків (зборів), обов’язкових платежів на умовах мирової угоди.

При цьому презюмується згода вказаних органів на умови мирової угоди, тобто згода податкового кредитора як на укладення мирової угоди, так і на її умови не потребується. Разом з тим, такі умови мирової угоди є обов’язковими для податкового кредитора.

Не дивлячись на те, що мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника, однак в такому випадку податковий кредитор не становиться стороною мирової угоди, оскільки відповідно до ст. 35 Закону (2343-12) сторонами мирової угоди є боржник та комітет кредиторів, а підпис керівника відповідного податкового органу має повідомлюючий характер.

Отже, доводи Берегівської ОДПІ щодо порушення судом її прав при укладанні мирової угоди визнаються колегією суддів необґрунтованими.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом під час розгляду мирової угоди, укладеної між кредиторами ТОВ “Меблева фабрика Берегово” та боржником, було з’ясовано порядок укладання мирової угоди, перевірено відповідність умов мирової угоди чинному законодавству та надано цим обставинам справи обґрунтовану правову оцінку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення винесені у відповідності з приписами діючого законодавства та підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Беручи до уваги вказане та керуючись ст. ст. 35 –38 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Берегівської ОДПІ Закарпатської області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005 р. та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 24.03.2005 р. у справі № 6/154 залишити без змін.