Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Невдашенко Л.П.

суддів Михайлюка М.В.

Дунаєвської Н.Г.

Розглянувши у

відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Головного управління внутрішніх військ МВС України

на постанову від 08.06.2005 Львівського апеляційного господарського суду

У справі № 3/224-13/387 господарського суду Львівської області

За позовом ДК “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” в особі ГУ “Львівгазвидобування”

До Головного управління внутрішніх військ МВС України

Про визнання недійсним договору

В судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Ільницький І.Й.

- відповідача Скляров Д.М.

- прокурора Головатюк Л.Д.

В С Т А Н О В И В:

Згідно рішення господарського суду Львівської області від 20.01.2005 р. по справі № 3/224-13/387 задоволено позов ДК “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” в особі газопромислового управління “Львівгаз-видобування”, визнано недійсним договір про співпрацю № 235 від 22.04.2002 р. з Головним управлінням внутрішніх військ МВС України м. Київ з моменту укладення.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до ст. 63 ЦК Української РСР (1540-06) угода, укладена від імені другої особи, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Згідно ст. 12 Земельного кодексу України (2768-14) - розпорядження землями територіальної громади, передача земельної ділянки комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься виключно до повноважень сільських, селищних, міських рад. Суд першої інстанції вважає, що угода, яка не відповідає вимогам Закону, укладена всупереч цілям діяльності юридичної особи, є позастатутною, укладена з метою приховання іншої угоди (удавана угода) і має загальні і спеціальні підстави для визнання її недійсною згідно ст. ст. 48. 50 ЦК Української РСР (1540-06) Постановою Львівського апеляційного господарського суду вищевказане рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з даною постановою апеляційного суду відповідач звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову і припинити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

На адресу суду надійшло клопотання Генеральної прокуратури України про вступ її представника до участі у даній справі. Клопотання, в силу вимог ст. 121 Конституції України (254к/96-ВР) та ст. 29 ГПК України (1798-12) підлягає задоволенню.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановив та зазначив апеляційний господарський суд – між ГУ “Львівгазвидобування“та ГУ ВВ МВС України укладено договір про співпрацю № 235 від 22.04.2002 р. Філія дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” Газопромислове управління “Львівгазвидобування” не є юридичною особою. Даний факт підтверджується довідкою Львівського управління статистики № 3220 від 30.07.2002 р. Свою діяльність Газопромислове управління “Львівгазвидобування” здійснює на підставі Положення про філію, яке затверджено 12.11.1998 р. Згідно п. 4.2. вказаного вище положення начальнику управління надані права діяти за дорученням від імені компанії, в тому числі укладати без погодження з дочірньою компанією договори з господарюючими суб'єктами в межах річного ліміту на суму 250000 грн. Така довіреність від 26.12.2001 р. серії АЕІ № 693314, з правом укладати договори без погодження з дочірньою компанією з господарюючими суб’єктами в межах річного ліміту на суму 250000 грн. була видана начальнику управління “Львівгазвидобування” на 2002 р., і знаходиться в матеріалах справи.

У матеріалах справи знаходиться і лист - звернення ДК “Укргазвидобування” від 25.02.2003 р. № 8-05-1351. на те, що не схвалює укладення договору про співпрацю № 235 від 22.04.2002 р., вказує на суперечність такого договору закону, меті діяльності ГУ ВВ МВС України та про відсутність у начальника управління “Львівгазвидобування” відповідних повноважень на укладення даного договору.

На момент укладення договору про співпрацю № 235 від 22.04.2002 р., чинним законодавством України, зокрема ст. 62 ЦК Української РСР (1540-06) , було передбачено, що угода укладена однією особою (представником) від імені другої особи в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку представляють.

У свою чергу, відповідно до ст. 63 ЦК Української РСР (1540-06) - угода укладена від імені другої особи, не уповноваженої на укладення угоди або з перевищенням повноважень створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою.

Місцевим та апеляційним господарським судом правомірно встановлено факт підписання договору про співпрацю № 235 від 22.04.2002 р. зі сторони ГУ “Львівгазвидобування” особою без відповідних повноважень, оскільки довіреністю від 26.12.2001 р. серії АЕ1 № 693314 начальнику управління “Львівгазвидобування” на 2002 р. надано право укладати договори без погодження з дочірньою компанією з господарюючими суб'єктами в межах річного ліміту на суму 250000 грн. Також суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що юридичною особою (ДК “Укргазвидобування”) було вчинено дії, зокрема, надіслано лист - звернення ДК “Укргазвидобування” від 25.02.2003 р. № 8-05-І35І, які підтверджують не схвалення укладення Позивачем договору про співпрацю № 235 від 22.04.2002 р.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування посвідчуються державним актом (ст. 126 Земельного кодексу України (2768-14) ). Дослідивши матеріали справи встановлено, що державний акт на право постійного користування землею видано Львівській квартирно - експлуатаційній частині району ВВ МВС України.

09.02.2001 р. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою пл.0,37 га ГУ ВВ МВС України уповноваженими на те органами не видавався.

При вирішенні даного спору апеляційний господарський суд підставно, виходячи з положень ст.ст. 12 та 126 3емельного кодексу України (2768-14) , зазначив у рішенні, що Головне управління внутрішніх військ МВС України не мало права укладати договору про співпрацю № 235 від 22.04.2002 р., оскільки у Скаржника відсутній акт постійного користування земельною ділянкою пл.0,37 га і такі дії підпадають під ознаки ст. 50 ЦК Української РСР (1540-06) з наслідками, передбаченими ст. ст. 48, 49 ЦК Української РСР (1540-06) .

На підставі ст. 77 Земельного кодексу України (2768-14) цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності.

При наданні правової оцінки і виходячи з характеру даного договору, судом правомірно та обґрунтовано зроблено висновок, що кінцевою метою договору про співпрацю № 235 від 22.04.2002 р. є відчуження земельної ділянки за певну грошову суму, вказаний договір укладено з метою приховати інший договір з ознаками купівлі-продажу, що передбачені ст. 224 ЦК Української РСР (1540-06) . Таким чином, суд підставно кваліфікував угоду укладену сторонами, як таку, що укладено всупереч цілям діяльності юридичної особи, позастатутну і укладену з метою приховати іншу угоду (удавана угода).

Щодо доводів касаційної скарги, то вони спростовуються вищевикладеним, а крім того, в силу вимог ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови, яка відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.06.2005р. у справі № 3/224-13/387 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.