ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.10.2005 Справа N 2-9/170-2005
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Чабана В.В.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Сонячна долина” на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 30.03.2005р.
у справі № 2-9/170-2005 господарського суду АР Крим
за позовом прокурора м. Судака в інтересах держави в особі
Міністерства палива та енергетики України,
Відкритого акціонерного товариства “Крименерго”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Сонячна
долина”
про стягнення 37 381грн.
за участю представників:
Міністерство палива та енергетики України –не з’явилися;
ВАТ “Крименерго” –Кожевникова А.С.; Логозинська В.Л.;
ВАТ “Сонячна долина” –Мустафін Ю.А.;
ГПУ –прокурор відділу Білик Л.С.
В С Т А Н О В И Л А :
прокурора м. Судака в інтересах держави в особі Міністерства
палива та енергетики України звернувся до господарського суду АР
Крим з позовом та просить стягнути з відповідача –Відкритого
акціонерного товариства “Крименерго” на користь Відкритого
акціонерного товариства “Крименерго” 37831грн. заборгованості за
перевищення договірної величини споживання електричної енергії.
В обгрунтування заявлених вимог, прокурор посилається на
порушення відповідачем зобов’язань за договором № 37 від
12.08.2002р. щодо своєчасного розрахунку за електроенергію.
(а.с.2-3).
Відповідач у справі – ВАТ “Сонячна долина” у відзиві позов не
визнав, посилаючись на те, що умовами договору не передбачено
корегування граничної величини відпущення електроенергії,
встановленої договором, у зв’язку з несвоєчасним розрахунком.
Крім того, відповідач вказує, що на момент складення акта про
перевищення граничної величини обсягу споживання електроенергії,
він розрахувався за неї у повному обсязі (а.с.22-24,58-61).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
21.01.2005р. у позові відмовлено (а.с.75-76).
Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої
інстанції виходив з недоведеності порушень умов договору
відповідачем. При цьому, судом враховано, що:
- договір не передбачає можливості корегування граничної
величини відпуску електроенергії;
- виставлений позивачем рахунок оплачений відповідачем в межах
зазначеного у ньому строку.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 30.03.2005р. рішення господарського суду АР Крим від
21.01.2005р. скасовано, позов задоволено. Відповідно до
постанови суду з відповідача на користь позивача стягнуто
37381грн. (а.с.119-125).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи
заявлені вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- можливість корегування граничної величини відпуску
електроенергії визначена п. 6 додатку до договору, яким також
встановлено, що споживач оплачує постачальнику електроенергії
п’ятикратну величину перевищення у відповідності з ст. 26 Закону
України “Про електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
;
- відповідач фактично спожив у лютому 2004р. 60137КВт
електроенергії, а розрахувався лише за 17 222КВт, у зв’язку з
чим оплати за п’ятикратним тарифом підлягає 42 915КВт.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ВАТ “Сонячна
долина” звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі
рішення господарського суду АР Крим від 21.02.2005р.
Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судома
апеляційної інстанції норм матеріального права (а.с.129-131).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
В силу ст. 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, на
прокуратуру України покладається представництво інтересів
держави в суді у випадках, визначених законом.
Так, відповідно до ст. 361 Закону України “Про
прокуратуру” ( 1789-12 ) (1789-12)
, представництво прокуратурою інтересів
держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені
держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді
інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою
представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або
загрози порушень економічних, політичних та інших державних
інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних
або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з
державою.
Однією з форм представництва, що визначено ч. 3 вказаної норми,
є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і
свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних
осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання
незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових
осіб. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 361 Закону ( 1789-12 ) (1789-12)
,
прокурор самостійно визначає підстави для представництва у
судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в
будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому
процесуальним законом.
В силу ч. 1 ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
порушує справи за позовними заявами: прокурорів та їх
заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах
держави. Частина третя вказаної норми також визначає, що
прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах
держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає
порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх
захисту, а також вказує орган, уповноважений державою
здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Вирішуючи питання про прийняття такої позовної заяви
господарський суд повинен оцінювати правильність визначення
прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо
здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із
захистом інтересів держави.
Відповідно рішення Конституційного суду України від 08.04.99р. №
3рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного
суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного
тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу
України (справа про представництво прокуратурою України
інтересів держави в арбітражному суді), прокурори та їх
заступники подають до господарського суду позови саме в
інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і
організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення під
поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні
функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій
статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно
розуміти орган державної влади чи орган місцевого
самоврядування, якому законом надано повноваження органу
виконавчої влади.
А згідно пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення,
орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у
спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за
позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті
21 Арбітражного процесуального кодексу України є стороною в
арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії
(відповідні функції) згідно зі статтею 22 Арбітражного
процесуального кодексу України.
Предметом позову, який подано прокурором, є стягнення
п’ятикратної вартості спожитої понад ліміт електричної енергії,
що поставляється за умовами договору № 37 від 12.08.2002р.
Звертаючись з даним позовом до суду, прокурор зазначив у заяві
як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції
у спірних відносинах, –Міністерство палива та енергетики
України, яке фактично виступає позивачем у даній справі.
Водночас прокурор просить суд захистити порушене право шляхом
стягнення коштів на користь іншого самостійного суб’єкта
господарювання –ВАТ “Крименерго”, що залишено без уваги судом
першої інстанції.
Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог, суд
першої інстанції не з’ясував чи подано позов саме в інтересах
держави в особі її уповноваженого органу, а також на захист яких
суб’єктивних прав або охоронюваних законом інтересів подано
даний позов. Для чого суду першої інстанції необхідно було дати
оцінку обгрунтування подачі такого позову, викладеному у поданій
прокурором заяві.
Між тим, відповідно до ст. 4 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судові
рішення повинні прийматися за результатами обговорення усіх
обставин справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи,
реалізується рядом норм ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зокрема,
положеннями ст.ст. 38,43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Порушення зазначених норм процесуального права, які допущені
судом першої інстанції, у подальшому не усунуті судом
апеляційної інстанції, у зв’язку з чим обставини справи, які
підлягали встановленню, не досліджені з достатньою повною.
Зокрема, ними не встановлено: належність у особи, яка фактично
зазначена як позивач у справі відповідних повноважень; у чому
полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави;
необхідність їх захисту.
Зазначені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної
інстанції.
Так, відповідно до ст. 111 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Сонячна
долина” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
21.01.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 30.03.2005р. у справі № 2-9/170-2005
скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Чабан В.В.