Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Шульги О.Ф. –головуючого,

Козир Т.П. ,

Семчука В.В.,

розглянувши касаційну скаргу ЗАТ “Транситера” на рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2004 року у справі № 43/209-03 за позовом ЗАТ “Транситера” (далі - Товариство) до СТГО “Південна залізниця”

(далі - Залізниця)

про стягнення 395 881,11 грн.,

за участю представників:

позивача: Петренко С.В.;

відповідача: Городнича І.Г., Чичуга Н.В.;

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2004 року (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково, стягнуто з Залізниці на користь Товариства 85 093,15грн. основного боргу та судові витрати; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2004 року (судді Лащенко Л.Д., Бабакова Л.М., Погребняк В.Я.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Товариство звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників позивача та прокурора,

обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх юридичної оцінки господарськими судами, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами, 22.06.1999 року між Товариством та Залізницею укладено договір № 2206-99 на поставку природного газу від 22.06.1999 року з протоколом розбіжностей від 22.06.1999 року, який передбачає порядок розрахунків з боку відповідача –шляхом надання послуг з перевезення вантажів, а з боку позивача –шляхом банківського переводу грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача у гривнях по курсу НБУ на день нарахування грошових коштів.

Відповідно до умов договору позивач зобов’язувався поставити відповідачу природний газ у обсязі 5503,4 тис.м. куб. за ціною 196грн. за 1 тис.м. куб., а відповідач зобов’язувався прийняти та оплатити вартість шляхом надання послуг з перевезення вантажів позивачу.

Свої зобов’язання за договором позивач виконав, поставив відповідачеві природний газ у загальній кількості 6067,068тис. м. куб., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.12.1999 року, 2.11.1999 року, 1.12.1999 року, 31.05.1999 року та висновками судово-економічної експертизи від 16.06.2004 року.

Відповідач отримав природний газ у вказаній кількості, однак розрахувався з позивачем частково, на загальну суму 1 104 052,19грн. шляхом заліку в рахунок оплати надання послуг з перевезення вантажів.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем заявлена вимога про стягнення збитків.

Відповідно до ст. 203 ЦК УРСР (1540-06) в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником.

Застосування відповідальності у вигляді відшкодування, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань, збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина.

Від з’ясування даного питання залежить правильність задоволення або відмови в задоволенні вимог позивача стосовно стягнення збитків.

Отже, при винесенні постанови, апеляційний господарський суд повинен дати належну оцінку вимогам позивача, враховуючи норми ст. 203, 208, 213 ЦК УРСР (1540-06) щодо стягнення збитків. Проте, апеляційним господарським судом вказане зроблено не було, а висновки суду про відмову у позові про стягнення збитків є передчасними.

Крім того, судом другої інстанції в постанові зазначено, що 563,668тис.м. куб. газу поставлено Товариством понад обсяги, які передбачені Договором, і оскільки Додаткові угоди на поставку вказаного газу між сторонами не укладались, тому підстави для стягнення боргу за поставку понаддоговірних обсягів газу відсутні.

Проте, з цим висновком погодитись не можна, оскільки судом апеляційної інстанції в порушення ст. 43 ГПК України (1798-12) не враховано, що Залізницею поставлений Товариством газ був прийнятий, про що підписані відповідні акти прийому-передачі.

Виходячи з викладеного, постанова Харківського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (1540-06) , цивільні права та обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян та організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал та змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Статтями 161,162 ЦК УРСР (1540-06) передбачено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, одностороння відмова від виконання зобов’язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Враховуючи наведені норми, місцевий господарський суд не звернув увагу, що Залізниця відповідно до умов договору повинна надати позивачу саме послуги по перевезенню.

Крім того, вимоги позивача під час слухання справи змінювались, а саме позивачем заявлялось до стягнення 329 900,93грн. то як суми збитків, то як суми основного боргу.

В такому випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

При цьому, господарському суду необхідно встановити правову кваліфікацію відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та встановити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Проте, місцевим господарським судом при винесенні рішення вказаного зроблено не було.

Судовими інстанціями не було встановлено також юридичну природу договору, не дано оцінку умовам договору, а відтак застосування норм матеріального права господарськими судами є безпідставними, а відсутність посилань на норми права місцевим судом є порушенням норм процесуального законодавства, зокрема ст. 84 ГПК України (1798-12) .

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно прийняли рішення, не врахувавши вимог Закону та не дослідивши всіх обставин справи.

Наведене свідчить, що винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “Транситера” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.08.2004 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2004 року у справі № 43/209-03скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.