ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2005 Справа N 2/405
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Дерепи В.І.
суддів : Грека Б.М. –(доповідача у справі),
Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому Приватного підприємства “Компанія “Фах”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 23.06.2005
у справі № 2/405
господарського суду Кіровоградської області
за позовом Приватного підприємства “Компанія “Фах”
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Декамерон”,
Закритого акціонерного товариства
“АгроПродГруп”
Про визнання недійсним договору купівлі-продажу векселів
за участю представників від:
позивача Рубан Т.П. (дов. № 6)
відповідача Петренко Є.І. (дов. № 3)
В С Т А Н О В И В :
Приватне підприємство “Компанія Фах” звернулося до
господарського суду Кіровоградської області з позовом про
визнання недійсним договору купівлі-продажу векселів № 5 від
23.12.2002, укладеного між ТОВ “АгроПродГруп”” та ТОВ
“Декамерон”, з тих мотивів, що простий вексель № 723233011681
передано не в оплату фактичного боргу за поставлені товари,
виконані роботи, надані послуги, а по окремій цивільно-правовій
угоді, що є порушенням п. 1 ст. 4 Закону України “Про обіг
векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
01.03.2004 в задоволенні позову про визнання недійсним договору
№ 5 від 23.12.2002 купівлі-продажу векселю № 723233011681 від
12.12.2002 та дій по передачі простого векселя на суму
1311899,16 грн. відмовлено з тих підстав, що за умовами договору-
поставки від 31.10.2002 проведено розрахунок за поставлений
товар.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 23.06.2005 апеляційна скарга залишена без задоволення, а
рішення господарського суду Кіровоградської області від
01.06.2004 –без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вимога про
визнання угоди недійсною повинна оцінюватись відповідно до норм
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, а оскільки боржник участі
в укладенні спірної угоди не приймав, то обґрунтування позивачем
порушення своїх прав приписами Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
є неправомірним. Щодо оцінки угоди на відповідність
нормам цивільного законодавства, то позивач не є стороною за
договором, на час укладення права та охоронювані законом
інтереси порушені не були.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, заявник
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення про
визнання недійсним договір купівлі-продажу векселів № 5 від
23.12.2002. У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на
порушення ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та 55 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, а саме, неприпустимість обмеження на
право звернення до суду з позовними вимогами. Висновок
апеляційного суду про оцінку укладеної угоди через призму Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
суперечить змісту ст. 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
(в редакції 1963 року). При розгляді справи як
місцевий так і апеляційний господарські суди не застосовували п.
57 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів
господарської діяльності” ( 1775-14 ) (1775-14)
, ст. 4 Закону України “Про
державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”
( 448/96-ВР ) (448/96-ВР)
, п. 10 п. 1 ст. 4 Закону України “Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”
( 2664-14 ) (2664-14)
, що вказують на недійсність укладеного договору.
Судами не прийнято до уваги, що спірний договір укладений в
порушення ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”
( 2374-14 ) (2374-14)
, оскільки векселі можна видавати лише для оформлення
грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи,
надані послуги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, заслухавши
представників сторін та суддю-доповідача, проаналізувавши на
підставі фактичних обставин справи застосування норм
матеріального і процесуального права при ухваленні оспорюваних
судових актів, приходить до висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції ЦК
1963р.) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно вимог ст.ст. 161, 216 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов’язання припиняється виконанням проведеним належним чином,
тобто належним суб’єктом, в належному місці, в належний час, по
відношенню до належного предмету і належним способом.
Зі встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин
справи вбачається, що між ЗАТ “АгроПродГруп” та ТОВ “Декамерон”
23.12.2002 укладено договір № 5 купівлі-продажу векселів. Згідно
акту приймання-передачі від 23.12.2002, ЗАТ “АгроПродГруп”
передало, а ТОВ “Декамерон” прийняло вексель № 723233011681 від
12.12.2002 номінальною вартістю 1311899,16 грн.
В судових актах зазначено підтверджується матеріалами справи, що
між відповідачами існував договір поставки від 31.10.2002.
24.01.2004 між сторонами укладена додаткова угода до договору
купівлі-продажу векселів № 5 від 23.12.2002, відповідно до умов
якої сторони узгодили вважати договір купівлі-продажу векселів №
5 від 23.12.2002 договором про розрахунки по договору поставки
від 31.10.2002, укладеного між останніми. Матеріалами по справі
та наявними документами підтверджується факт укладення даних
угод та вчинення дій, направлених на їх виконання.
Господарськими судами також встановлено, що відповідач за
поставлену продукцію розрахувався належним чином, передав
вексель загальною номінальною вартістю 1311899,16 грн.
Оспорюючи дійсність операцій по оформленню векселя, скаржник
посилається на порушення ст. 4 Закону України “Про обіг векселів
в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
, згідно якої видавати векселі можна лише
для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари,
виконані роботи, надані послуги.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України “Про цінні
папери і фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель –це цінний папір,
який засвідчує безумовно грошове зобов’язання векселедавця
сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику
векселя (векселедавцю). Відповідно до п. 13 Інструкції № 7 про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті,
затвердженої постановою Правління Національного банку України №
135 від 29.03.2001 ( z0368-01 ) (z0368-01)
, при здійсненні розрахунків може
застосовуватись вексельна форма розрахунків.
Крім того, твердження скаржника про те, що вексель перевищує
суму вартості товару по договору поставки, що є підставою для
скасування судових актів, спростовуються положенням Закону
України “Про обіг векселів в Україні” ( 2374-14 ) (2374-14)
, оскільки ЗАТ
“АгроПродГруп” не видавав вексель, а передавав ТОВ “Декамерон”
вексель, отриманий від ВАТ “Перегонівський цукровий завод”.
При розгляді апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку,
що оскільки інтерес скаржника до спірної угоди виник у справі
про банкрутство, то правовідносини регульовуються положенням
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника та
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Зроблений висновок апеляційного суду є обґрунтованим, оскільки,
що правом на пред’явлення позову про визнання угод недійсними
наділений арбітражний керуючий (ліквідатор, розпорядник,
керуючий санацією). При цьому арбітражний керуючий вправі
ініціювати такі позови від свого імені. Що ж до висновку про
порушення норм цивільного кодексу, то слід відмітити що в
судових актах обґрунтовано відображена та досліджена та
обставина, що позивач не є стороною за договором поставки та
операції, пов’язаної з передачею векселя.
Колегія суддів зазначає, що судами в повному обсязі встановлено,
що укладена угода не суперечить чинному законодавству, зроблено
правильний висновок щодо безпідставності заявлених вимог.
Інші посилання скаржника у поданій скарзі не можуть бути взяті
до уваги колегією суддів, оскільки відповідно до ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази. За таких обставин, підстав для зміни чи
скасування постанови колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 23.06.2005 у справі № 2/405залишити без змін, а касаційну
скаргу приватного підприємства “Фах” –без задоволення.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко