ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.09.2005 Справа N 1/763-26/329
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді Дерепи В.І.
суддів : Грека Б.М. –(доповідача у справі),
Стратієнко Л.В.
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “Вера-Україна”
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 15.06.05
у справі № 1/763-26/329
господарського суду Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Вера-Україна”
до Відкритого акціонерного товариства “Електрон
Банк”
Про визнання недійсним договору застави
за участю представників від:
відповідача Шиянюк М.В. (дов. від 08.07.05),
Мусієнко Д.А. (дов. від 21.03.05)
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Львівської області від 07.10-
12.11.04 (суддя Ю.Б. Деркач), залишеним без змін постановою
Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.05
(колегія суддів у складі: головуючого-судді Л.Л. Давид, судді:
С.М. Бойко, Р.І. Марко), відмовлено в задоволенні позову
Товариства з обмеженою відповідальністю “Вера Україна” до
Відкритого акціонерного товариства “Електрон Банк” про визнання
недійсним договору застави від 18.11.02. Судові акти мотивовані
тим, що договір підписаний уповноваженими особами, його форма та
зміст відповідають законодавству України.
Не погодившись з ухваленими по справі судовими актами, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 15.06.05 та ухвалити нове
рішення (зміст рішення в касаційній скарзі не зазначений).
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що
директор ТОВ “Вера-Україна” не мав права підписувати договір
застави, оскільки загальні збори підприємства його на це не
уповноважували. В касаційній скарзі наголошується на невірному,
на думку заявника, застосуванні судами ст. 30 Закону України
“Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
та статті 58 Закону України “Про
господарські товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами, на забезпечення належного виконання
позивачем умов кредитного договору № КР 20831 від 18.11.02, між
сторонами був укладений договір застави нерухомого майна
(нежитлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Городоцька,154)
від 18.11.02. Договір застави посвідчений приватним нотаріусом
Шевченко Л.Г., та зареєстрований в реєстрі за № 33922. Форма та
зміст договору відповідають законодавству України.
З боку позивача договір підписано директором Заяц Г.П. Той факт,
що директором підприємства є саме зазначена особа, та договір
був дійсно підписаний нею, представником позивача не
заперечується. Судом встановлено, що відповідно до установчих
документів ТОВ “Вера-Україна” (п. 5.2.5 Установчого договору та
п. 5.2.7 Статуту), директор має право укладати договори та угоди
від імені підприємства (характер угод, які має право укладати
директор та їх вартість Статутом підприємства не обмежується).
Посилання скаржника на те, що відповідно до статті 30 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, право колективної власності
здійснюють вищі органи управління власника, а тому, директор не
мав права укладати згаданий договір застави не можуть бути взяті
до уваги Вищим господарським судом України.
Так, установчими документами, які затверджені загальними зборами
учасників позивача повноваження по управлінню майном
підприємства та по укладенню будь-яких угод були передані
директору підприємства, що кореспондується із приписами статті
16 Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
(в
редакції, чинній на момент кладення спірного договору), та
статті 62 Закону України “Про господарські товариства”
( 1576-12 ) (1576-12)
. Таким чином, стаття 30 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
не суперечить названим правовим нормам, а
тому, слід дійти висновку, що здійснюючи своє право щодо
колективного майна, загальні збори підприємства делегували свої
повноваження щодо укладення угод директору підприємства, а тому,
правильним є висновок господарських судів попередніх інстанцій
про те, що договір застави від імені позивача був підписаний
уповноваженою особою.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 1
Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Постанова господарського суду апеляційної
інстанції, цим вимогам повністю відповідає.
Отже, господарський суд касаційної інстанції вважає, що суди
попередніх інстанцій прийшли до правомірного висновку про
відсутність підстав для задоволення позову. Доводи касаційної
скарги не можуть бути підставою для скасування судових актів по
справі, оскільки ґрунтуються на невірному розумінні правових
норм та спростовуються вищевикладеними обставинами. З огляду на
викладене, рішення місцевого господарського суду та постанова
апеляційного господарського суду є законними та правових підстав
для їх скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Вера-
Україна” від 14.07.05 залишити без задоволення, постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 15.06.05 у
справі № 1/763-26/329 залишити без змін.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко