ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2005 Справа N 973
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому фірма “Екорембуд”, м. Рівне
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 22.06.2005
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 973
господарського суду Рівненської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
фірма “Екорембуд”, м. Рівне
до
Про тлумачення змісту правочину
за участю представників сторін:
від позивача – не з'явилися
від відповідача –
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 23.03.2005,
яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 22.06.2005, відмовлено в прийнятті
позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю фірми
“Екорембуд” про тлумачення змісту правочину на підставі п. 1 ч.
1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки заява не підлягає розгляду в господарських
судах України.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ч. 1-2 ст. 213
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зміст правочину може бути
витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох
сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту
правочину.
Тлумачення змісту правичину є правом суду, а не його обов’язком
за умови звернення до суду сторони, право якої порушено під час
виконання господарського договору іншою стороною, яка таке право
порушила у позовному провадженні.
Крім того, позивач фактично просить вирішити господарський спір
по суті, але відсутній сам спір.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду та ухвалу господарського
суду скаржник просить їх скасувати, а справу передати на розгляд
до суду першої інстанції посилаючись на те, що при винесенні
постанови апеляційним судом порушено норми матеріального та
процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що право на звернення з питанням про
тлумачення правочину до суду прямо передбачено ст. 213
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка визначає обов’язок
суду постановити рішення про тлумачення змісту правочину на
вимогу однієї або обох сторін договору.
До того ж, вимога про тлумачення правочину являється різновидом
вимоги про визнання права.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Екорембуд”
звернулося до господарського суду із позовом про тлумачення
змісту правочину, а саме договірної ціни на монтаж обладнання на
об’єкті “Сміттєсортувальна станція в Голосіївському районі м.
Києва по вул. Червонопрапорній, 94 а” на предмет визначення ціни
в якості твердого чи приблизного кошторису по договору підряду №
21 від 30.10.2003 укладеного між Товариством з обмеженою
відповідальністю “Укрвторресурси –Центр” та Товариством з
обмеженою відповідальністю фірмою “Екорембуд”.
Господарський суд першої інстанції, з яким погодився і суд
апеляційної інстанції відмовив Товариству з обмеженою
відповідальністю фірмі “Екорембуд” у прийнятті позовної заяви на
підставі п. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки заява не підлягає розгляду в
господарських судах України.
Господарським процесуальним кодексом України визначений перелік
підвідомчих господарському суду справ.
Підвідомчість –це визначена законом сукупність повноважень
господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх
компетенції.
Відповідно до п. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судам підвідомчі справи у
спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і
виконанні господарських договорів та з інших підстав.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те,
що тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто
коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або
волевиявлення іншої сторони. Позивач фактично просить вирішити
спір по суті, але сам спір відсутній.
Посилання скаржника на те, що право на звернення до суду про
тлумачення змісту правочину прямо передбачене ст. 213 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,, яка визначає обов’язок суду
постановити рішення про тлумачення змісту правочину на вимогу
однієї або обох сторін договору до уваги не приймається,
оскільки п. 2 ст. 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визначено, що на
вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про
тлумачення змісту правочину, тобто тлумачення змісту правочину є
правом суду, а не обов’язком за умови наявності спору.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
За таких обставин, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану апеляційним судом обставинам справи такою,
що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і
підстав для задоволення касаційної скарги не має.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
22.06.2005 у справі № 973 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська