13/98 Про стягнення 5 453,82 грн. - Текст документа

Відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з відповідача 5453,82 грн. заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних позовів до суб’єктів господарювання.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.04.2005 (суддя Серкіз В.Г.) у позові відмовлено. Рішення суду з посиланням на статтю 250 Господарського кодексу України (436-15) (далі –ГК України (436-15) ) мотивовано пропуском позивачем річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, а також відсутністю у відповідача облікованого прибутку у звітному періоді, що виключає можливість застосування до ВАТ “Колгосп ім. Чубаря” заходів майнової відповідальності в порядку статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (875-12) (далі – Закон (875-12) ).

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 27.05.2005 (колегія суддів у складі: суддя Коробка Н.Д. –головуючий, судді Мірошниченко М.В., Юхименко О.В.) назване рішення місцевого господарського суду залишено без змін. У прийнятті названої постанови суд апеляційної інстанції, зазначивши про помилковість висновку місцевого суду щодо правової природи оспорюваних санкцій, виходив з того, що у зв’язку з відсутністю у ВАТ “Колгосп ім. Чубаря” прибутку у 2002 році відповідно до статті 20 Закону (875-12) стягнення з відповідача штрафних санкцій не допускається навіть у випадку невжиття останнім усіх необхідних заходів для виконання встановленого нормативу працевлаштування інвалідів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення Фонду просить скасувати зазначені судові акти попередніх судових інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Скаргу з посиланням на приписи частини 4 статті 20 Закону (875-12) та аналогію закону мотивовано тим, що відсутність прибутку у звітному періоді не є підставою для звільнення відповідача від майнової відповідальності за порушення законодавства у сфері соціального захисту інвалідів, оскільки сплату штрафних санкцій може бути здійснено за рахунок майна підприємства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі – ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- відповідно до поданого ВАТ “Колгосп ім. Чубаря” звіту “Про зайнятість і працевлаштування інвалідів” за формою державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна за 2002 рік середньооблікова чисельність штатних працівників становила у звітному періоді 223 особи, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів –9 осіб, у той час коли фактично відповідачем було працевлаштовано лише 7 інвалідів;

- середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача у 2002 році становила 2 726,91 грн.;

- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2002 році становить 5 453,82 грн., які самостійно ВАТ “Колгосп ім. Чубаря” не сплачено;

- протягом 2002 року ВАТ “Колгосп ім. Чубаря” не повідомляв органи працевлаштування інвалідів про наявність вільних робочих місць, на яких могла використовуватись праця інвалідів у звітному періоді;

- у 2002 році на підприємство відповідача відповідними органами інваліди для працевлаштування не направлялись.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20 Закону штрафних санкцій.

Попередніми судовими інстанціями у цій справі допущено неправильне застосування норм матеріального права, наслідком чого стало прийняття неправильного по суті спору рішення.

Так, апеляційний господарський суд, пославшись на зміст поняття “господарська діяльність”, що міститься у статті 3 ГК України (436-15) , мотивував помилковість висновку суду першої інстанції щодо віднесення штрафу за недотримання установленого нормативу працевлаштування інвалідів до адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з частиною шостою статті 20 Закону (875-12) порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434 (1434-2002-п ), Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому. Основними завданнями Фонду є:

участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;

здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 3).

Підпунктом 3 пункту 4 названого Положення (1434-2002-п ) передбачено, що Фонд відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Фонд має право, зокрема, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 5).

У приписах пункту 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 (1767-2001-п) (далі - Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями)), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду (1767-2001-п) ), визначено, що контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства. У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Отже, штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону (875-12) , повністю відповідають ознакам адміністративно-господарських санкцій, визначених у статтях 238 та 239 ГК України (436-15) .

Водночас суд першої інстанції, правильно визначивши правову природу спірних штрафних санкцій, дійшов невірного висновку щодо поширення статті 250 ГК України (436-15) на правовідносини, що є предметом даного спору.

Так, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень ГК України (436-15) цей Кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України (436-15) , зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Разом з тим, за змістом пункту 5 Прикінцевих положень ГК України (436-15) правила цього Кодексу за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями.

Оскільки з огляду на пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду (1767-2001-п) , за яким штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15.04.року, що настає за звітним, в даному випадку днем порушення відповідачем зобов’язання щодо самостійного перерахування зазначених санкцій є 16.04.2003.

Отже, у зв’язку з вчиненням ВАТ “Колгосп ім. Чубаря” правопорушення до моменту набрання чинності ГК України (436-15) в даному разі на спірні правовідносини передбачений статтею 250 ГК України (436-15) строк застосування

адміністративно-господарських санкцій не поширюється. Висновок господарських судів про неможливість накладення на відповідача стягнень в порядку статті 20 Закону (875-12) у випадку відсутності у підприємства облікованого прибутку у звітному періоді також не відповідає нормам матеріального права.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 20 Закону (875-12) сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Отже, Закон (875-12) не ставить в залежність обов’язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.

Таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21.06.2005 № 05/343 зі справи № 1/255.

Водночас частиною першою статті 18 Закону (875-12) обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Крім того, відповідно до пункту 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (314-95-п) , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі – Положення (314-95-п) ), працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 Положення (314-95-п) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення (314-95-п) визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до вимог пункту 3 Положення (314-95-п) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 20.07.2004 № 04/336 зі справи № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 № 05/145 зі справи № 13/403 та від 29.03.2005 № 05/144 зі справи № 3/118, згідно з якою суди мають з’ясовувати, зокрема, чи повідомляло підприємство органи працевлаштування про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів; якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено у працевлаштування на вакантні посади.

Оскільки із з’ясованих судовими інстанціями обставин справи вбачається, що ВАТ “Колгосп ім. Чубаря” не вжив усіх залежних від нього заходів для виконання встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002 році, зокрема, не повідомляв на протязі 2002 року органи працевлаштування інвалідів про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких могла використовуватися праця інвалідів, Вищий господарський суд України вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з ВАТ “Колгосп ім. Чубаря” 5 453,82 грн. штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, скасувавши оскаржувані судові акти.

Керуючись статтями 111-7 - 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

2.Рішення господарського суду Запорізької області від 11.04.2005 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 27.04.2005 зі справи № 13/98 скасувати.

3.Позов задовольнити. Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Колгосп ім. Чубаря” на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 5 453,82 грн. штрафних санкцій.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Колгосп ім. Чубаря” в доход Державного бюджету України 102 грн. державного мита, що підлягає сплаті за розгляд справи у суді першої інстанції, 51 грн. –з апеляційної скарги та 51 грн. –з касаційної скарги.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Колгосп ім. Чубаря” на користь державного підприємства “Судовий інформаційний центр” 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.