Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Невдашенко Л.П. – головуючий,

Михайлюка М.В.,

Дунаєвської Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Департаменту розвитку та модернізації державної податкової служби на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2005 року у справі № 36/222-17/183 Господарського суду м. Києва за позовом Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація”, м. Київ, до Департаменту розвитку та модернізації державної податкової служби, м. Київ,

про виселення,

та за зустрічним позовом Департаменту розвитку та модернізації

державної податкової служби, м. Київ, до Комунального

підприємства “Київжитлоспецексплуатація”, м. Київ,

про зобов’язання підписати додаткову угоду,

за участю представників:

КП “Київжитлоспецексплуатація” –Жидейкіної Н.Д. (дов. № 155/11-4 від 10.01.2005 р.),

Департаменту розвитку та модернізації державної податкової служби –Косіва Л. Т. (дов. № 7 від 27.09.2005 р.), Покуси В.В. (дов. № 6 від 04.07.2005 р.),

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2004 року позивач Комунальне підприємство “Київжитлоспецексплуатація” пред”явив у господарському суді позов до відповідача –Департаменту розвитку та модернізації державної податкової служби про виселення та повернення нежитлового приміщення площею 887 кв. м. в будинку № 2 по вул. Софіївській в м. Києві, що належить до комунальної власності.

Вказував, що спірне приміщення знаходилося в користуванні відповідача на підставі договору оренди № 10/0583 від 25.11.2002 року, що діяв до 31.12.2002 року.

Посилаючись на відмову відповідача повернути спірне приміщення після закінчення терміну дії договору та на відмову Київської міської Ради від продовження дії договору оренди, надання спірного приміщення іншому орендареві, позивач просив задовольнити його вимоги.

У жовтні 2004 року відповідач, заперечуючи проти позову подав зустрічну позовну заяву до Комунального підприємства “Київжитлоспецексплуатація” про спонукання останнього підписати додаткову угоду про продовження терміну дії Договору оренди від 25.11.2002 № 10/0583 до 25.11.2005.

Посилаючись на належне виконання ним зобов”язань за договором оренди та на безпідставну відмову відповідача за зустрічним позовом продовжити дію договору, позивач за зустрічним позовом просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.05.2005 року (колегія суддів у складі: Кролевець О.А.-головуючий, Станик С.Р., Сулим В.В.) первісний позов задоволено.

Постановлено виселити Департамент розвитку та модернізації державної податкової служби з нежилого приміщення, загальною площею 887,0 кв. м. в будинку № 2 на вул. Софіївській у м. Києві та передати його Комунальному підприємству “Київжитлоспецексплуатація”, стягнути з відповідача на користь позивача 85 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення суду в означеній частині мотивовано тим, що відповідач безпідставно займає спірне приміщення після закінчення терміну дії договору.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено з посиланням на ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та відсутність згоди органу місцевого самоврядування на укладення договору оренди спірного приміщення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 5.07.2005 року (колегія у складі суддів: Кондес Л.О. –головуючий, Куровського С.В., Пантелієнка В.О.) рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі Департамент розвитку та модернізації державної податкової служби просить скасувати судові рішення та постанову у справі, у задоволенні позову КП “Київжитлоспецексплуатація” відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого суду відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 25.11.2002 на підставі рішення Київської міської ради ІІІ сесії ХХІУ скликання від 26.09.2002 № 35/195 (ra_146023-02) між сторонами був укладений договір № 10/0583 оренди нежилого приміщення, відповідно до умов якого Департамент розвитку та модернізації державної податкової служби приймає в оренду нежиле приміщення за адресою: м. Київ, вул. Софіївська № 2, загальною площею 887, 00 кв. м. , в т.ч. на 1-4 поверхах 887,00 кв.м.

Строк дії договору оренди встановлений з 25.11.2002 до 31.12.2002 (п. 6.2).

Пунктом 6.6. договору передбачено, даний договір припиняє дію в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Після закінчення строку дії договору орендоване приміщення має бути звільненим і передано орендодавцю - КП “Київжитлоспецексплуатація” за актом. Укладання повторного договору оренди на вказане приміщення можливе лише в разі надання нових розпорядчих документів (рішення Київської міської Ради) –п. п. 6.3., 6.4. договору.

Договір оренди від 25.11.2002 № 10/0584 був неодноразово продовжений на той самий строк і на тих самих умовах.

КП “Київжитлоспецексплуатація” листом № 155/05-1317 від 15.07.2004 р. повідомив Департамент розвитку та модернізації державної податкової служби про закінчення терміну дії договору. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що після закінчення терміну дії договору та відсутності згоди власника майна на продовження його дії, відповідач повинен звільнити спірне приміщення.

Дані висновки суду відповідають вимогам п. 6.3 Договору оренди та ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) , яким передбачено обов”язок орендаря повернути орендодавцеві об”єкт оренди на умовах, передбачених договором після закінчення дії договору оренди.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням УП Сесії Київської міської Ради ХХІУ скликання № 267/1477 від 27.05.2004 року (ra0267023-04) відмовлено у продовженні договору оренди спірного приміщення та прийнято рішення про надання цього приміщення в користування іншій юридичній особі.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна “ (2269-12) орендодавцями є органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном –щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

На підставі ст. 29 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (280/97-ВР) управління в межах визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад віднесене до власних (самоврядних) повноважень міських рад.

Отже, посилання судів на відмову місцевої ради у продовженні договору оренди, як на підставу до відмови у задоволенні зустрічних вимог Департаменту розвитку та модернізації державної податкової служби про зобов”язання підписати додаткову угоду про продовження терміну дії договору оренди спірного приміщення слід вважати правильними.

Твердження касаційної скарги про продовження строку оренди спірного приміщення внаслідок того, що позивач протягом місяця з дня закінчення дії договору не звернувся до нього з заявою про припинення або зміну договору та порушення судом ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) не заслуговують на увагу, оскільки не грунтуються на матеріалах справи, з яких вбачається, що позивач по первісному позову звернувся до відповідача з вимогою про звільнення приміщення після закінчення строку дії договору оренди та передачу його КП “Київжитлоспецексплуатація”. З зазначених підстав слід вважати необґрунтованими і посилання на неправильне застосування судами вимог норм матеріального права.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 111-7 ГПК України (1798-12) , і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту розвитку та модернізації державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2005 року у справі № 36/222-17/183 залишити без змін.