ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2005 Справа N 19/85
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у Дочірньої компанії “Газ України” НАК
відкритому судовому “Нафтогаз України”, м. Київ
засіданні касаційну
скаргу
на рішення від 05.05.2005
у справі № 19/85
господарського суду Полтавської області
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” НАК
“Нафтогаз України”, м. Київ
До Лохвицького виробничого управління житлово-
комунального господарства, м. Лохвиця
Про стягнення 140 056,14 грн.
за участю представників сторін:
від позивача – Нікітюк Я.В.
від відповідача – не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.05.2005
задоволено частково позов Дочірньої компанії “Газ України” НАК
“Нафтогаз України” до Лохвицького виробничого управління житлово-
комунального господарства про стягнення 140 056,14 грн. в т.ч.
91 803,46 грн. основного боргу, 14 980,19 грн. пені, 6 416,63
грн. 3% річних, 20 609,62 грн. інфляційних, 6 246,24 грн. –7%
штрафу. Стягнуто з відповідача на користь позивача 91 803,46
грн. основного боргу, 4 980,19 грн. пені, 6 416,63 грн. –3%
річних, 20 609,62 грн. інфляційних, 1 338,10 грн. витрат з
оплати держмита, 112,10 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В іншій частині позову
відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст.ст. 525, 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має
виконуватися належним чином відповідно до умов договору;
одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна
його умов не допускається.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір
процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що відповідач є житлово-комунальним підприємством
і що по спірному договору природний газ поставлявся для
вироблення теплової енергії як потреб населенню, так і бюджетним
установам та організаціям та тяжкий фінансовий стан відповідача,
суд вважає за можливе зменшити належний до сплати розмір пені
яка стягується за період з 04.04.2004 по 04.04.2005 на підставі
п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Нарахування позивачем 7% штрафу на підставі ч. 2 ст. 231
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
є безпідставним,
оскільки відповідачем порушення строків оплати відбулося до
набрання чинності Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Оскаржуючи рішення господарського суду скаржник просить його
скасувати в частині зменшення пені та 7% штрафу, прийняти нове
рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі
посилаючись на те, що при винесенні рішення господарським судом
порушено норми матеріального права.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд має право зменшити розмір пені
у виняткових випадках, тобто суд повинен об'єктивно оцінити, чи
є даний випадок винятковий, але суд при прийнятті рішення
прийняв до уваги лише докази однієї сторони –відповідача.
Крім того, санкція у формі 7% штрафу не має основної ознаки
забезпечення виконання зобов'язання, неустойки (пені, штрафу).
Ця санкція встановлена законодавством ( ст. 231 Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
) і стягується незалежно від того чи
домовилися господарюючі суб’єкти про застосування такої санкції
чи ні.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України”
(Постачальник) та Лохвицьким виробничим управління житлово-
комунального господарства (Покупець) 24.01.2003 р. укладено
договір № 06/03-724-ТЕ-24 на постачання природного газу для
вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних
установ та організацій відповідно до умов якого Постачальник
зобов'язується продати Покупцю в 2003 році природний газ, а
Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах
даного договору.
Відповідачу в січні - вересні 2003 року поставлено природний газ
в обсязі 832 168 тис. куб. м. на загальну суму 131 066,46 грн.,
що підтверджується двохсторонніми актами приймання-передачі.
Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ та послуги з
його транспортування здійснюється відповідачем грошовими коштами
шляхом поточного перерахування на рахунок позивача протягом
місяця поставки 100% вартості фактично спожитих обсягів газу та
послуг з його транспортування. Остаточний розрахунок за фактично
спожиті обсяги газу та послуги з його транспортування
здійснюється на підставі акту приймання-передачі до 6 числа,
наступного за звітним місяцем.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач свої договірні
зобов'язання виконав належним чином, але відповідач розрахувався
за природний газ та його транспортування не в повному обсязі.
Заборгованість за договором на постачання природного газу
складає 91 803,46 грн.
Крім того, боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на
вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не
встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
).
Суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що
відповідач не в повному обсязі розрахувався за поставлений
природний газ, а тому стягненню підлягає основний борг, втрати
від інфляції та 3 % річних у розмірах, який встановив
господарський суд.
Господарський суд Полтавської області дійшов до правильного
висновку про відсутність підстав для стягнення штрафу, оскільки
договір між сторонами було укладено 24.01.2003, а Господарський
кодекс України ( 436-15 ) (436-15)
на який посилається позивач як на
підставу нарахування штрафу набрав чинності 01.01.2004 р.
Відповідно до п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім
випадків коли він скасовує чи пом’якшує відповідальність.
Відповідно до п. 7.2 договору в разі неоплати або несвоєчасної
оплати за спожитий газ у строки, зазначені у п. 6.1 даного
договору, відповідач (Покупець) сплачує на користь позивача
(Постачальник) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що
діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого
платежу, за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується
з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку
за звітний місяць.
Згідно ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
при реалізації в судовому порядку відповідальності за порушення
у сфері господарювання загальний та скорочені строки позовної
давності, передбачені Цивільним кодексом України ( 435-15 ) (435-15)
,
застосовуються тільки в тому випадку, якщо інші строки не
встановлено цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
нарахування штрафних санкцій за прострочення
виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або
договором, припиняється через шість місяців від дня, коли
зобов'язання мало бути виконано.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції
щодо нарахування пені за період з 04.04.2004 по 04.04.2005,
тобто за рік до пред’явлення позову, оскільки обидві сторони є
суб’єктами господарювання, а тому при вирішенні питання про
стягнення пені слід керуватися положеннями Господарського
кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення
господарським судом інших норм матеріального права також не
знайшли свого підтвердження.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
помилковим висновок господарського суду в частині вимог позивача
про стягнення пені за період з 04.04.04 по 04.04.05, а тому
прийняте у справі рішення в цій частині підлягає скасуванню, а
справа передачі на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2005 в
частині вимог про стягнення пені скасувати і в цій частині
передати на новий розгляд. В іншій частині рішення залишити без
змін.
Головуючий: Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська