ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2005 Справа N 19/70
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. (головуючий), Мележик Н.І., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому ЗАТ “Львівський керамічний завод”
судовому засіданні в
м. Києві, касаційну скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 31.01.2005
року
у справі № 19/70
за позовом ЗАТ “Львівський керамічний завод”
до ВАТ “Дніпропрес”
Про стягнення 134701164,61 грн.
за участю представників:
позивача: - Нечитайло Т.В., Сікиринський Ю.О.,
відповідача: - Коваленко Л.М.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
08.04.2002 року у справі № 19/70 (суддя Петренко І.В.) позов ЗАТ
“Львівський керамічний завод” до ВАТ “Дніпропрес” про стягнення
134701164,61 грн. збитків, що виникли внаслідок неналежного
виконання відповідачем укладеного між сторонами контракту від
31.03.1997 року, задоволено: стягнуто з відповідача на користь
позивача 100000000 грн. збитків (з урахуванням зменшення
позовних вимог), витрати по сплаті державного мита та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; за
зустрічним позовом ВАТ “Дніпропрес” до ЗАТ “Львівський
керамічний завод” про визнання неукладеним договору № 246/122
від 07.08.1998 року провадження у справі припинено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 31.01.2005 року (судді: Крутовських В.І., Дмитренко А.К.,
Прокопенко А.Є.) рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 08.04.2002 року змінено частково: у задоволенні
первісного позову відмовлено, в іншій частині рішення залишено
без змін.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції ЗАТ
“Львівський керамічний завод” звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 31.01.2005 року скасувати, рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 08.04.2002 року у даній справі
залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог заявник
посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно
застосовані норми матеріального та процесуального права, що
призвело до прийняття незаконного судового акту.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування господарським судом першої інстанції
норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, в
разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання
боржником він зобов’язаний відшкодувати кредиторові завдані цим
збитки. Під збитками розуміють витрати, зроблені кредитором,
втрату або пошкодження його майна, а також не одержані
кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було
виконано боржником.
Для стягнення збитків, позивач повинен надати суду докази, які
підтверджують: порушення відповідачем взятих на себе
зобов’язань; причинно-наслідковий зв’язок між понесеними
збитками і невиконанням зобов’язання; розмір збитків, які
виникли у позивача внаслідок порушення відповідачем своїх
зобов’язань.
Крім того, заявляючи вимогу про стягнення збитків у вигляді
неодержаних доходів, кредитор повинен довести, що такі доходи не
є абстрактними, а дійсно могли бути ним отримані в разі
належного виконання боржником своїх зобов’язань. При визначенні
реальності неодержаних доходів суд повинен враховувати заходи,
вжиті кредитором щодо їх одержання.
Як вбачається з матеріалів справи, для визначення розміру
збитків дійсно понесених позивачем апеляційний господарський суд
в порядку ст. 41 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
призначив судово-бухгалтерську експертизу.
Згідно висновку експертизи від 24.06.2004 року № 8541 сума
неодержаного прибутку у зв’язку з невиконанням ЗАТ “Львівський
керамічний завод” умов контракту № 970042 від 31.03.1997 року
документально не підтверджується.
Таким чином за відсутності усіх складових правопорушення, як то:
наявність реальних, доведених збитків, вини боржника,
протиправної поведінки та причинного зв’язку між протиправною
поведінкою та нанесеними збитками, покладення відповідальності
на відповідача шляхом стягнення завданих збитків, є
неправомірною.
Враховуючи наведене, висновок суду апеляційної інстанції про
відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми збитків
є обґрунтованим.
Також правомірним є висновок господарських судів про припинення
провадження у справі в частині заявленої вимоги про визнання
неукладеним договору № 246/122 від 07.08.1998 року, оскільки в
силу ст. 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
така вимога не може бути предметом спору й
самостійно розглядатися як окремий позов. Вимога про визнання
договору неукладеним є нічим іншим як вимогою про встановлення
факту, що має юридичне значення.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що рішення або постанова господарського суду прийняті з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський
суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини
справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в
обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.
Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку про
правомірність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, яка
відповідає положенням ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
господарським судом першої інстанції норм матеріального та
процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не
знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни
чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія
суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “Львівський керамічний завод” залишити без
задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 31.01.2005 року у справі № 19/70 залишити без змін.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і Н.Мележик
О.Подоляк