ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2005 Справа N 8/320д
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому Відкритого акціонерного товариства
судовому засіданні “Мелітопольський м’ясокомбінат”, м.
касаційну скаргу Мелітополь
на постанову від 01.06.2005
Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі № 8/320 д
господарського суду Запорізької області
за позовом Акціонерного товариства “Наш банк”, м.
Запоріжжя
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Нові інвестиції”, м. Запоріжжя
Відкритого акціонерного товариства
3-я особа, що не заявляє “Мелітопольський м’ясокомбінат”, м.
самостійних вимог на Мелітополь
предмет спору на стороні Громадська організація “Вкладники банку
позивача “Наш банк”, м. Запоріжжя
Про визнання недійсною угоди
за участю представників сторін:
від позивача - Бордюг О.В.
від відповідача – Зінченко Є.М., Кальченко А.В.
В С Т А Н О В И В:
Ліквідатором Акціонерного товариства “Наш банк” заявлено позов
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові інвестиції” та
Відкритого акціонерного товариства “Мелітопольський
м’ясокомбінат” про визнання недійсної угоди від 07.07.2003 про
припинення зобов’язань
На обґрунтування позову зазначено, що припинивши зобов'язання за
угодою від 07.07.2003 АТ “Наш банк” і ВАТ “ Мелітопольський
м’ясокомбінат” порушено пункт 2.1 кредитного договору, а також
Положення НБУ “Про кредитування” ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
, в якому
передбачено, що кредит надається банком на умовах, передбачених
кредитним договором, основними з яких є забезпеченість та
повернення кредиту, наданого ТОВ “ Нові інвестиції”.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.04.2005
залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного
господарського суду від 01.06.2005 позов задоволено.
Судові рішення вмотивовані тим, що кредит за договором № 22/2002
від 17.12.2002 надавався банком позичальнику при умові
забезпечення виконання останнім зобов’язань з повернення даного
кредиту шляхом надання у заставу майна, на яке може бути
звернено стягнення.
Припинивши угодою від 07.07.2003 зобов'язання за договором
застави сторонами були порушені умови самого кредитного договору
та п. 9 Положення НБУ “Про кредитування” ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
,
оскільки договір застави № 22/2002 від 30.12.2002 був основним
засобом забезпечення виконання зобов'язання за кредитним
договором.
Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями, ВАТ “
Мелітопольський м’ясокомбінат” просить про їх скасування і
винесення нового рішення, яким в задоволенні позову відмовити,
посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального
права, зокрема ст. 220 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Скаржник стверджує, що угода від 07.07.2003 укладена на підставі
ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є звільненням кредитором АТ “Наш
банк” заставодавця –ВАТ “Мелітопольський м’ясокомбінат” від
обов’язку виконати зобов'язання. Оскільки звільнення від боргу є
різновидом припинення зобов'язання угодою сторін то воно
оформлено за згодою кредитора угодою від 07.07.2003.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин та їх повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що 17.12.2002 АТ “Наш банк” та
ТОВ “Нові інвестиції” укладено договір за яким банк надає
позичальнику кредит на купівлю цінних паперів шляхом відкриття
кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 5 000 000 грн.
За вказаним вище договором ТОВ “Нові інвестиції” зобов’язалося в
термін не пізніше 08.01.2004 р. повернути банку отримані
кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитом.
Термін надання кредиту з 17.12.2002 по 16.07.2003 з оплатою за
користування кредитом у розмірі 25 % річних, а в разі
несвоєчасного погашення кредиту 50% річних.
Згідно п. 2 договору - Умови кредитування – наданий кредит
забезпечується наданим у заставу майном, неустойкою, а також
усім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути
звернено стягнення.
30.12.2002 року АТ “Наш банк” та ВАТ “Мелітопольський
м’ясокомбінат” укладено договір застави № 22/2002, за яким
заставодавець передав банку для забезпечення виконання
зобов’язань ТОВ “Нові інвестиції” своє майно вартістю 7 628
567,00 грн.
Між Акціонерним товариством “Наш банк” та Відкритим акціонерним
товариством “Мелітопольський м’ясокомбінат” 07.07.2003 укладено
угоду про припинення зобов’язань за договором застави № 22/2002
від 30.12.2002 відповідно до умов якого сторони досягли згоди,
що зобов'язання заставодержателя і заставодавця, які випливають
з договору застави № 22/2002 від 30.12.2002 вважаються
припиненими в повному обсязі.
З моменту підписання зазначеної Угоди, сторони не мають один до
одного ніяких претензій за договором застави.
Статтею 28 Закону України “Про заставу” ( 2654-12 ) (2654-12)
передбачено,
що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою
зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі
придбання заставодержателем права власності на заставлене майно;
в разі примусового продажу заставленого мана; при закінченні
терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках
припинення зобов’язань, установлених законом.
Згідно п. 9 Положення Національного банку України “Про
кредитування”, затвердженого постановою Правління НБУ № 246 від
28.09.1995 ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
, банківський кредит надається
суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове
користування на умовах, передбачених кредитним договором.
Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість,
платність та цільова направленість.
Суд першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого
висновку, що припинивши Угодою зобов'язання за договором
застави, сторони порушили умови самого договору та Положення НБУ
“Про кредитування” ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
.
Крім того, Угода про припинення зобов’язань за договором застави
не відповідає вимогам ст. 28 Закону України “Про заставу”
( 2654-12 ) (2654-12)
.
Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваних
рішень повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи,
дослідили та надали оцінку як доводам позивача так і
запереченням відповідача.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення
господарським судом інших норм матеріального права також не
знайшли свого підтвердження.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин
справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також
заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому
судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на
вимоги ч. 2 ст. 111-5 та ч. 1, 2 ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану Запорізьким апеляційним господарським
судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах
справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення
касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
01.06.2005 у справі № 8/320 д залишити без змін, а касаційну
скаргу без задоволення.
Головуючий: Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська