ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2005 Справа N 6/259-04-6998
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. , Мележик Н.І., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому приватного підприємства
судовому засіданні в м. “Техагроспецсервіс -ХХІ”
Києві, касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 02.03.2005 року
у справі № 6/259-04-6998
за позовом приватного підприємства
“Техагроспецсервіс -ХХІ”
до дослідного господарства “Новоселівське”
Про стягнення 205008,31 грн.,
за участю представників :
позивача: - Громадський О.В., Снятовський В.С.,
відповідача: - Вакарчук Б.О.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.10.2004
року у справі № 6/259-04-6998 (суддя Демешин О.А.) позовні
вимоги приватного підприємства “Техагроспецсервіс -ХХІ” до
дослідного господарства “Новоселівське” про стягнення 205008,31
грн. заборгованості за договорами про надання послуг № 14 від
02.04.2004 року та № 19 від 02.09.2003 року задоволено частково:
стягнуто з відповідача на користь позивача 204908,00 грн. боргу,
витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу. В решті позову
відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
02.03.2005 року (судді: Мирошниченко М.А., Бєляновський В.В.,
Шевченко В.В.) рішення господарського суду Одеської області
змінено, позовні вимоги приватного підприємства
“Техагроспецсервіс -ХХІ” задоволено частково: стягнуто з
відповідача на користь позивача 84908,35 грн. боргу та 5862,15
грн. пені, витрати по сплаті державного мита та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті
позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в
частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення
91246,2 грн. позивач звернувся до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 02.03.2005 року у даній
справі змінити: стягнути з відповідача пеню за невиконання умов
договорів із розрахунку 0,5 % за кожен день прострочення.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що судом
апеляційної інстанції неправильно застосовані норми
матеріального права, що призвело до прийняття незаконного
судового акту.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню
виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що рішення або постанова господарського суду прийняті з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції в
порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
повно та
об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в
їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх
вимог і заперечень докази, зокрема: договори про надання послуг
з обробки сільськогосподарських земель № 14 від 02.04.2003 року,
№ 19 від 02.09.2003 року та додаток № 1 до договору № 14 від
02.04.2003 року, акти прийому виконаних робіт за 2003 рік.
Дослідивши належним чином вказані докази, господарський суд
апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про
задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного
боргу.
Крім того, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції про
обмеження заявленого розміру пені обліковою ставкою
Національного банку України, виходячи із наступних положень
закону.
Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
розмір неустойки,
встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Однак
надання сторонам договору права збільшувати розмір неустойки,
встановлений законом, не виключає обмеження цього права
спеціальними законами.
Так, п. 6 ст. 231 ГК ( 436-15 ) (436-15)
зазначає, що штрафні санкції за
порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках,
розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку
України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший
розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Таким чином із зазначеного вбачається, що стосовно окремих видів
господарських зобов’язань законом може бути встановлено розмір
штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не
допускається.
Так, Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне
виконання грошових зобов’язань” ( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
розмір пені за
прострочення виконання грошових зобов’язань, обмежує подвійною
обліковою ставкою Національного банку України, яка діяла в
період, за який сплачується пеня (від суми простроченого
платежу, включаючи податок на додану вартість та інші податки),
а відтак угода сторін про встановлення більшого розміру пені є
недійсною в частині перевищення встановленого названим Законом
граничного розміру пені.
Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку про
правомірність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, яка
відповідає положенням ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду
України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та
процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не
знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни
чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія
суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу приватного підприємства “Техагроспецсервіс -
ХХІ” залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
02.03.2005 року у справі № 6/259-04-6998 залишити без змін.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і Н.Мележик
О.Подоляк