ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2005 Справа N 4/493
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у Державного науково-дослідного інституту
відкритому судовому інформатизації та моделювання економіки, м.
засіданні касаційну Київ
скаргу
на постанову від 17.05.2005
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 4/493
господарського суду м. Києва
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Укртелеком” в особі Центру обслуговування
споживачів та продажу послуг Київської
міської філії, м. Київ
До Державного науково-дослідного інституту
інформатизації та моделювання економіки, м.
Київ
Про стягнення 50 425,53 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Савицький А.Д.
від відповідача - Сидоренко В.В.
Відкритим акціонерним “Укртелеком” в особі Центру обслуговування
споживачів та продажу послуг Київської міської філії заявлено
позов до Державного науково-дослідного інституту інформації та
моделювання економіки (далі –ДНД ІІМЕ) про стягнення боргу та
пені за не оплату послуг електрозв’язку.
На обгрунтування позову зазначено, що відповідач отримував
послуги електрозв’язку, відповідно до укладених договорів, однак
свої зобов’язання про сплату наданих послуг виконував неналежним
чином, що призвело до заборгованості в сумі 50425,53 грн., яка
виникла за період з 01.01.2001 по 03.07.2002.
Рішенням господарського суду м. Києва від 02.03.2005 залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 17.05.2005 позов задоволено частково.
На користь позивача стягнуто 27664,63 грн. основного боргу та
судові витрати.
Судові рішення обгрунтовані положенням ч. 2 ст. 14 Закону
України “Про зв’язок” ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
, Закону України “Про
телекомунікації” ( 1280-15 ) (1280-15)
, Правилами користування місцевим
телефонним зв’язком, за якими споживачі телекомунікаційних
послуг зобов’язані виконувати умови договору про надання
телекомунікаційних послуг, в тому числі своєчасно оплачувати
надані послуги.
Оскаржуючи ухвалені у справі рішення скаржник просить їх
скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм
матеріального права, зокрема, Законів України “Про
зв’язок” ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
, “Про телекомунікації” ( 1280-15 ) (1280-15)
.
Скаржник вважає, що суд мав керуватися розглядаючи спір, Законом
України “Про оренду майна державних підприємств та організацій”
від 10.04.1992 ( 2269-12 ) (2269-12)
, оскільки, на думку скаржника,
предметом договорів, що регулюють правовідносини сторін є оренда
кабельних каналів та надання технічно-експлуатаційного
обслуговування каналів.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
У позовній заяві ВАТ “Укртелеком” вказує на те, що
заборгованість відповідача виникла за договором № 24 від
05.09.1988, № 26 від 21.09.1988 409 від 01.01.1991.
Згідно пункту 1 договору № 409 від 01.01.1991 позивач передає, а
відповідач приймає на себе експлуатаційно-технічне
обслуговування кабелю прокладеного в каналізації Центрального
телефонного вузла ВО “Київелектрозв’язок”.
Аналогічні пункти містяться у договорі № 24 та 26. Пунктом 8
договору № 409, № 24, 26 встановлено, що відповідач сплачує
орендну плату за зайняте місце у кабельному каналі і технічне
обслуговування кабелю.
Зі змісту договорів за № 409, 24, 26 вбачається, що за цими
договорами підприємством електрозв’язку надавалися відповідачу
послуги з експлуатаційно-технічного обслуговування кабелю
зв’язку.
Надання цих послуг підтверджено відповідними довідками, наданими
підприємством зв’язку.
Доводи скаржника про те, що предметом зазначених договорів є
лише оренда кабельних каналів, а тому, у даному випадку,
необхідно керуватися законом про оренду, досліджувалися судом
першої та другої інстанції і були відхилені, як неспроможні, а
тому додаткова оцінка цих обставин, відповідно до ч. 2 ст. 111-7
не відноситься до юрисдикції касаційної інстанції.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає юридичну оцінку, дану місцевим та апеляційним
судом обставинам справи такою, що грунтується на матеріалах
справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення
касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.05.2005 залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська