ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.09.2005 Справа N 31/514-6/431
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій
В.М., за участю представників сторін О.Левченко (дов. від
9.06.05), А. Гриневича (керівник), К. Ступак (дов. від 17.01.05)
та прокурора відділу Генеральної прокуратури України Н. Баклан,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Фонду державного майна України та касаційне подання заступника
прокурора м. Києва на рішення від 22.12.2004 року господарського
суду м. Києва та постанову від 23.03.2005 року Київського
апеляційного господарського суду у справі № 31/514-6/431 за
позовом прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Фонду
державного майна України до закритого акціонерного товариства
“АТЕК”
про визнання недійсним пункту 3 додаткової угоди від 26.10.1990
року до договору оренди від 24.09.1990 року та визнання права
власності,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 22.12.2004 року господарського суду м. Києва (судді
Н.Качан, Л. Смірнова, О. Коротун), залишеним без змін постановою
від 23.03.2005 року Київського апеляційного господарського суду,
в позові відмовлено з мотивів безпідставності та відмовою в
поновлені строку позовної давності.
Фонд державного майна України та заступник прокурора м. Києва
просять судові рішення в справі скасувати з підстав
неправильного застосування господарськими судами статті 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статей 12, 25 Закону СРСР
“Про власність в СРСР” ( v1305400-90 ) (v1305400-90)
, статті 21 Закону України
“Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, пункту 11 Прикінцевих та перехідних
положень до Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ухвалити
нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Закрите акціонерне товариство “АТЕК” у відзиві проти доводів
касаційної скарги та касаційного подання заперечує і в їх
задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга та касаційне подання
не підлягають задоволенню з наступного.
До господарського суду подано позов про визнання недійсним
пункту 3 додаткової угоди від 26.10.1990 року до договору оренди
від 24.09.1990 року, укладеного між Міністерством важкого
машинобудування СРСР та організацією орендарів, створеною на
базі трудового колективу Київського екскаваторного заводу, в
частині безоплатної передачі у власність орендаря інших
виробничих основних фондів, а також невиробничих основних фондів
(об’єктів соціально-побутового призначення) на загальну суму 9
992 тис. крб. та визнання за державою в особі Фонду державного
майна України права власності на ці об’єкти соціальної
інфраструктури.
На підставі статті 16 Основ законодавства Союзу РСР та союзних
республік про оренду, чинних на час виникнення спірних
правовідносин, трудовий колектив державного підприємства
(об’єднання) мав право утворити організацію орендарів як
самостійну юридичну особу для створення орендного підприємства,
яка є правонаступником майнових прав та обов’язків державного
підприємства. Відповідно до пункту 3 постанови від 20.03.1990
року № 280 Ради Міністрів СРСР “Про порядок здачі підприємств
(об'єднань) союзного підпорядкування та їх майна в оренду” при
здачі в оренду державних підприємств (об’єднань) союзного
підпорядкування орендодавцями є міністерства, відомства та інші
органи державного управління СРСР, до відання яких належать ці
підприємства (об’єднання).
Господарськими судами встановлено, що 24.09.1990 року між
Міністерством важкого машинобудування СРСР та організацією
орендарів Київського екскаваторного заводу був укладений договір
оренди майна, відповідно до умов якого орендодавець з 1.10.1990
року передає орендарю виробничі будівлі, споруди, устаткування,
жилий фонд, об’єкти соціально - культурного комплексу, інші
основні фонди. Додатковою угодою від 26.10.1990 року сторони
передбачили, що орендодавець надає організації орендарів право
викупу промислово - виробничих основних фондів та обігові кошти
на загальну суму 37 811 тис. крб. та безоплатно передає інші
виробничі основні фонди, а також невиробничі основні фонди
комунального господарства, соціального, культурного, побутового
призначення та охорони здоров’я загальною залишковою вартістю 9
992 тис. крб. із забороною їх поділу та продажу.
Відповідно до пункту 1 статті 20 Закону СРСР “Про основні начала
роздержавлення та приватизації підприємств” при роздержавленні
та приватизації підприємств, що знаходилися у загальносоюзній
власності, членам трудового колективу в якості однієї з пільг
безоплатно передавалися у власність окремі об’єкти виробничої та
соціальної інфраструктури, що знаходилися на балансі
підприємства.
Крім того, основи законодавства Союзу РСР і союзних республік
про оренду не містили заборон на безоплатну передачу
організаціям орендарів невиробничих фондів при викупі
орендованого майна, а тому вирішення цього питання на підставі
договору не можна вважати протиправною.
За таких обставин господарськими судами обґрунтованого не
прийняті до уваги доводи Фонду державного майна України та
заступника прокурора м. Києва на протиправність пункту 3
додаткової угоди, яким не були обумовлені порядок, умови та
строки викупу невиробничих фондів орендованого майна.
Як встановили господарські суди, організація орендарів належно
виконувала договір оренди від 24.09.1990 року та додаткову угоду
від 26.10.1990 року і в подальшому здійснила викуп майна
орендного підприємства, що підтверджується актом від 15.01.1991
року.
Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів про
те, що право власності закритого акціонерного товариства “АТЕК”
на майно підприємства виникло на підставі статей 12 та 25 Закону
СРСР “Про власність в СРСР” ( v1305400-90 ) (v1305400-90)
та статті 21 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції
колегії суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її
обставини були встановлені господарськими судами на підставі
повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки
судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична
оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до намагань Фонду
державного майна України та заступника прокурора м. Києва надати
перевагу їх доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 111-
7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
тому судовою колегією до уваги не приймаються.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 22.12.2004 року господарського суду м. Києва та
постанову від 23.03.2005 року Київського апеляційного
господарського суду у справі № 31/514-6/431 залишити без змін, а
касаційну скаргу Фонду державного майна України та касаційне
подання заступника прокурора м. Києва без задоволення.
Головуючий, суддя М.В. Кузьменко
Суддя І. М. Васищак
Суддя В. М. Палій