Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи

В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників сторін: позивача – Стремілової Т.В.,

відповідача –Кисельова М.Є.,

третя особа –Бойко А.М.,

розглянувши касаційну скаргу Колективного підприємства “Колос” на рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 8.06.2005 року у справі за позовом Колективного підприємства “Колос” до АКБ соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі відділення у м. Горлівка, третя особа спільна компанія “ДАХ” про визнання частини договору недійсною,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2005 року позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про визнання частини договору недійсною, посилаючись на те, що при укладанні договору застави нерухомого майна та обладнання № 1 від 29.04.1999 року в описі предмету застави була допущена помилка щодо визначення площі оцетного цеху.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2005 року в позові про визнання договору застави № 1 від 29.04.1999 року недійсним в частині застави оцетного цеху площею 5825 кв.м відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 8.06.2005 року рішення суду залишене без змін.

У касаційній скарзі колективне підприємство “Колос” просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на те, що вони прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами, при прийнятті оскаржуваних судових рішень, норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.04.1999 року між Колективним підприємством “Колос” та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі відділення у м. Горлівка був укладений кредитний договір про відкриття кредитної лінії строком до 28.04.2000 року.

З метою забезпечення виконання забов’язань по кредитному договору, 29.04.1999 року між сторонами у справі був укладений договір застави № 1 нерухомого майна та обладнання підприємства на загальну суму 400000грн., оформлений належним чином в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР (1540-06) , договір вважається укладеним, якщо між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Згідно додатку № 1 до договору застави № 1 від 29.04.1999 року, в заставу передавалось майно: будинок кондитерського цеху загальною площею 2879,9 кв.м. з обладнанням; будинок компресорний, загальною площею 866,1 кв.м. з обладнанням; будинок трансформаторної підстанції, загальною площею 143,9 кв.м. з обладнанням; будинок півцеху, загальною площею 2517,9 кв.м. з обладнанням; будинок оцетного цеху, загальною площею 5825,0 кв.м з обладнанням.

Відомості щодо площі оцетного цеху були внесені в договір застави на підставі довідки-характеристики Горлівського міського бюро технічної інвентаризації від 20.04.1999 року № 1701, на час одержання якої колективне підприємство “Колос” не заперечувало проти розміру площі оцетного цеху 5825 кв.м, яка була вказана БТІ.

Суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили, що відповідно до п. 3.4, п. 3.4.7, п. 5.4 договору застави, КП “Колос” повинно було не пізніше наступного дня повідомити банк про зміни, які відбулися з майном, яке знаходиться у заставі. Ніяких письмових повідомлень банк від КП “Колос” в період дії кредитного договору та договору застави не отримував. Позивач звернувся з позовом до суду тільки у 2004 році.

При вирішенні спору місцевий та апеляційний господарські суди всебічно дослідили надані сторонами докази і правильно встановили, що спірний договір є дійсним, оскільки саме на підставі укладеного договору між сторонами виникли цивільні правовідносини і при укладанні договору застави, до уваги приймалась не площа будівель, а їх вартість щодо обладнання, яке знаходиться у кожному цеху відокремлено.

Приймаючи судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визнали безпідставними посилання позивача на те, що вказана у довідці БТІ площа оцетного цеху є занадто великою та включає в себе також площу адміністративного будинку та гірчичного цеху, а такі будівлі по договору застави не передавались, оскільки за спірним договором передавалась одиниця майна з обладнанням –оцетний цех, а не адміністративна будівля та гірчичний цех, про що вказано в описі майна, яке передавалось у заставу колективному підприємству “Колос” станом на 1.04.1999 року.

Враховуючи відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору, суд обгрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Касаційною інстанцією перевірені обставини справи і їх відповідність викладеним судом нормам матеріального права.

Наведені висновки місцевого та апеляційного господарських судів відповідають матеріалам справи та діючому законодавству.

Доводи касаційної скарги про необґрунтованість оскаржуваних

судових рішень помилкові і не відповідають матеріалам справи. З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги немає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2005 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 8.06.2005 року залишити без змін, а касаційну скаргу Колективного підприємства “Колос” –без задоволення.