ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.09.2005 Справа N 20-8/120-3/371
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційне подання в.о. прокурора міста Севастополя
на рішення господарського суду міста Севастополя від
28.03.2005р. та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
15.06.2005р.
у справі № 20-8/120-3/371
за позовом Приватного підприємства “Панорама”
до Музею героїчної оборони та визволення Севастополя
3-тя особа Управління з питань майна комунальної власності
Севастопольської
міської державної адміністрації
за участю прокурора міста Севастополя
про усунення перешкод в користуванні майном
за зустрічним позовом Музею героїчної оборони та визволення
Севастополя
до Приватного підприємства “Панорама”
про визнання недійсним договору про сумісну діяльність від
23.05.1997р.,
за участю представників сторін:
від ПП “Панорама”: не з’явився,
від Музею героїчної оборони та визволення Севастополя: не
з’явився,
від 3-тьої особи: не з’явився,
від Генеральної прокуратури України: прокурор Громадський С.О.
(посвідчення № 76)
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство “Панорама” звернулося до господарського
суду міста Севастополя з позовом до Музею героїчної оборони та
визволення Севастополя про усунення перешкод в користуванні
майном.
Під час розгляду даної справи ПП “Панорама” уточнило свої
позовні вимоги і просить суд зобов’язати Музей героїчної оборони
та визволення Севастополя усунути перешкоди в користуванні
павільйоном, передавши дане приміщення ПП “Панорама” у
відповідному стані до реконструкції павільйону і ідентичному
архітектурно-будівельному рішенню –ескізному проекту павільйону
очікування бару “Панорама”, розробленому МСП “ПроІнвест” у
1997р. (а.с.121 т1).
Музей героїчної оборони та визволення Севастополя звернувся до
суду з зустрічним позовом і просить суд визнати недійсним
укладений між сторонами договір про спільну діяльність від
23.05.1997р.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 22.12.2003р.
у задоволені первісного позову відмовлено. Зустрічний позов
задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 08.07.2004р. рішення суду першої інстанції скасовано.
Первісний позов про усунення перешкод в користуванні майном
задоволено. Зобов’язано Музей героїчної оборони та визволення
Севастополя усунути перешкоди в користуванні павільйоном
очікування, розташованим за адресою: м. Севастополь, Історичний
бульвар. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2004р.,
судові акти, ухвалені у даній справі скасовані, справу
направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.95-100
т.2).
За результатом нового розгляду справи господарським судом міста
Севастополя ухвалено рішення від 28.03.2005р. (суддя Гоголь
Ю.М.), яким у задоволенні позовних вимог ПП “Панорама” до Музею
героїчної оборони та визволення Севастополя про усунення
перешкод в користуванні майном відмовлено. Зустрічний позов
Музею героїчної оборони та визволення Севастополя задоволено:
визнано договір про спільну діяльність, укладений між ПП
“Панорама” і Музеєм героїчної оборони та визволення Севастополя,
недійсним відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, як
невідповідний вимогам закону, з моменту його укладення.
Зобов’язано ПП “Панорама” звільнити приміщення павільйону
очікування, розташованого на Історичному Бульварі у
м. Севастополі. Присуджено до стягнення з ПП “Панорама” судові
витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір
від 23.05.1997р. не є договором про спільну діяльність, а
вказана операція є удаваною. За висновком суду фактично між
сторонами був укладений договір оренди державного майна
–павільйону і земельної ділянки, на якому розташований цей
павільйон. Судом встановлено, що спірний павільйон є комунальною
власністю міста і знаходиться в оперативному управлінні Музею,
який має право лише за згодою власника здавати в оренду,
надавати в тимчасове користування належні йому приміщення,
споруди і т.д. Утім, власник майна, а саме орган місцевого
самоврядування, не давав своєї згоду на передачу майна в оренду.
Таким чином, застосувавши приписи ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 9 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, ст. 93 Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
, суд першої інстанції дійшов висновку про
те, що позовні вимоги Музею героїчної оборони та визволення
Севастополя про визнання недійсним договору про спільну
діяльність підлягають задоволенню. Оскільки суд визнає договір
про спільну діяльність недійсним, то у ПП “Панорама” не має
підстав вимагати від Музею усунути перешкоди в користуванні
майном.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 15.06.2005р. (головуючий, суддя Плут В.М., судді Заплава
Л.М., Черткова І.В.), рішення суду першої інстанції скасовано.
Позов ПП “Панорама” задоволено. Зобов’язано Музей героїчної
оборони та визволення Севастополя усунути перешкоди у
користуванні ПП “Панорама” павільйоном очікування, розташованим
за адресою: м. Севастополь, Історичний бульвар. У задоволені
зустрічного позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між
сторонами було досягнуто загальної мети –поліпшення сервісного
обслуговування відпочиваючих на Історичному бульварі, що не
суперечить статутним задачам Музею.
За висновком суду апеляційної інстанції висновок суду першої
інстанції про те, що спірний договір є удаваною угодою, яка
прикриває договір оренди павільйону очікування та оренди землі
не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону, оскільки
відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, удаваною угодою є
угода, яка укладена з метою приховати іншу угоду. У даному
випадку застосовуються правила, що регулюють угоду, яку сторони
дійсно мали на увазі.
Суд апеляційної інстанції встановивши, що ПП “Панорама” не
вносило орендну плату за користування павільйоном та землею, та
керуючись ст.ст. 2, 10 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, ст.ст. 1, 15 Закону України
“Про оренду землі” ( 161-14 ) (161-14)
, дійшов висновку про недосягнення
між сторонами істотних умов, необхідних для договору оренди
комунального майна та договору оренди землі, однією з яких є
внесення орендної плати за користування майном. Отже, договір
оренди павільйону та договір оренди землі не був укладений, а
неукладена угода не може бути визнана недійсною.
Проте, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що
пунктом 2.1. договору передбачена форма оплати - до повного
погашення витрат, понесених ПП “Панорама” при реконструкції
павільйону, що свідчить про наміри сторін вступити в орендні
правовідносини. Однак, згідно Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, форма орендної
плати встановлюється у грошовій формі, або, за згодою сторін, у
натуральній або грошово-натуральній формі, але з визначенням
розміру орендної плати. Отже договір від 23.05.1997р. укладено,
але з порушенням вимог закону, що є підставою для визнання його
недійсним (таким, що не відповідає вимогам закону).
Судом апеляційної інстанції з’ясовано, що понесені ПП “Панорама”
витрати на реконструкцію павільйону очікування до теперішнього
часу не погашені, що, за висновком суду, дає йому право на
подальше використання спірного об’єкту.
Даний висновок суду підтверджує факт існування між сторонами
саме орендних правовідносин.
На даний момент павільйон очікування знаходитися у користуванні
Музею, яким самостійно проведено його реконструкцію. За
висновком суду, дані дії Музею порушують права позивача та не
відповідають положенням договору від 23.05.1997р.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, виконуючий
обов’язки прокурора м. Сімферополя вніс до Вищого господарського
суду України касаційне подання, в якому просить суд їх скасувати
та припинити провадження у справі.
Зокрема, у своєму поданні виконуючий обов’язки прокурора
м. Сімферополя посилається на те, що судовими актами у іншій
справі № 20-4/458 встановлено, що договір від 27.05.1997р., який
оспорюється, є неукладеним з огляду на ст. 153 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та не може розцінюватися, як договір про спільну
діяльність в силу відсутності в ньому істотних умов договору,
передбачених ст.ст. 432-433 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. Факти,
встановлені рішенням у вказаній справі, є обов’язковими в силу
ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Отже, за неіснуючим
(неукладеним) договором суд не мав підстав для задоволення
позову ПП “Панорама” про усунення з боку Музею перешкод у
користуванні павільйоном. Оскаржувана постанова винесена судом
апеляційної інстанції незаконно, тому справа підлягає припиненню
на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при ухвалені оскаржуваних судових актів, знаходить
касаційне подання таким, що підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Посилання виконуючого обов’язки прокурора м. Сімферополя на
порушення судом апеляційної інстанції ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Згідно ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факти, встановлені
рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує
господарські спори) під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть
участь ті самі сторони.
Між тим, мотивація постанови апеляційної інстанцій в іншій
справі № 20-4/458 (а.с.44-46 т.1) відносно того, що договір від
23.05.1997р. між Музеєм та ПП “Панорама” про спільну діяльність
є неукладеним, є оцінкою доказів у справі, а не фактом, який не
потребує доведення у даній справі. У резолютивній частині
вказаної постанови не міститься висновок про те, що договір від
23.05.1997р. є неукладеним. Окрім того, у цій же постанові судом
зазначено, що вказаний договір не є предметом спору. Предметом
спору у справі № 20-4/458 є відновлення порушеного відповідачем
(ПП “Панорама”) права позивача (Музею) на користування
власністю.
Тому твердження виконуючого обов’язки прокурора про те, що
провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі п. 11
ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, є безпідставним.
Разом з тим, використавши свої права щодо перевірки юридичної
оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в оскаржуваних
рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку про
суперечливість висновків суду апеляційної інстанції та їх
невідповідність фактичним обставинам справи.
Визначення договору про спільну діяльність передбачено главою 38
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якою встановлені істотні умови угоди про
спільну діяльність: визначення спільної господарської мети
учасників договору; умови про розміри, порядок та строки
внесення учасниками внесків у зв’язку з спільною діяльністю;
порядок керівництва спільною діяльністю та ведення спільних
справ учасників; порядок наступного спільного використання майна
та покриття витрат і збитків на його використання (ст. 431 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Судами встановлено, що 23.05.1997р. між сторонами був укладений
договір про спільну діяльність, відповідно до п. 2.1 якого, в
рахунок проведених ПП “Панорама” робіт по будівництву павільйону
очікування Музей взяв на себе зобов’язання надати павільйон
позивачу в користування строком на п’ять років, з подальшою
пролонгацією договору до повного погашення витрат, понесених на
реконструкцію павільйону.
Предметом вказаного договору є спільна діяльність сторін для
забезпечення відпочиваючих на Історичному бульварі прохолодними
напоями, продуктами харчування.
У розділі 2 договору, сторони визначили форму участі в спільній
діяльності:
- відповідач надає павільйон на 5 років без оплати позивачу,
надає допомогу в охороні приміщень і майна;
- позивач проводить роботи по будівництву павільйону, обслуговує
працівників позивача за пільговими цінами, надає допомогу Музею
у реставрації.
Аналізуючи спірний договір, суд першої інстанції дав йому
правову оцінку з огляду на Цивільний кодекс України у редакції
1963 року, який містить перелік цивільно-правових угод та їх
істотні умови, та на спеціальні правові норми, що регулюють
правовідносини з оренди майна та землі.
Судом першої інстанції встановлено, що спірний договір за своїм
змістом є договором оренди комунального майна –павільйону
очікування і земельної ділянки, на якому розташований цей
павільйон. Так, у пункті 2.1. договору зазначено, що Музей
виділяє в оренду прибудований павільйон із земельною ділянкою ПП
“Панорама” строком на 5 років (а.с.119-120 т.1).
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що Музей передав
спірний об’єкт ПП “Панорама” без оплати на термін у 5 років з
можливістю подальшої пролонгації договору до повного погашення
витрат, понесених ПП “Панорама” при реконструкції павільйону.
У підтвердження того, що сторони фактично уклали договір оренди,
свідчить і зміст п. 3.1. договору, де передбачено, що оплата з
використання павільйону очікування проводиться відповідно до
закону після погашення витрат ПП “Панорама”, понесених при
будівництві павільйону очікування (а.с.43 т.2).
Як встановлено судом першої інстанції, і підтверджено судом
апеляційної інстанції, спірний павільйон є комунальною власністю
міста і знаходиться в оперативному управлінні Музею. Земельна
ділянка, на якій знаходиться спірний павільйон, також надана
Музею в постійне користування, що підтверджується відповідними
належним чином оформленими документами.
Однак, при передачі в користування ПП “Панорама” павільйону
очікування і земельної ділянки, були порушені вимоги ст. 9
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
, згідно якої, здача державного майна в оренду
допускається тільки шляхом укладення між сторонами належним
чином оформленого договору оренди державного майна з
обов’язковим письмовим узгодженням з Управлінням комунального
майна міста.
Статтею 93 Земельного кодексу України ( 2768-14 ) (2768-14)
також
встановлено, що право користування землею на умовах договору
оренди допускається на підставі окремого письмового договору
оренди за письмовим погодженням з відповідним компетентним
державним органом, що має право на розпорядження землею.
Крім того, відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
, тільки органи місцевого
самоврядування від імені та на користь територіальних громад
здійснюють правомочність щодо володіння, користування та
розпорядження об’єктами права комунальної власності.
Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, Музей не міг
передати в оренду спірне майно без згоди на це власника
–Севастопольської міської Ради, оскільки це майно є комунальною
власністю.
Даючи правову оцінку спірному договору, суд першої інстанції
встановив, що сторони не визначили ряд істотних умов,
притаманних договорам про спільну діяльність, а саме умови про
розміри, порядок та строки внесення учасниками внесків у зв’язку
з спільною діяльністю; порядок керівництва спільною діяльністю
та ведення спільних справ учасників; порядок наступного
спільного використання майна та покриття витрат і збитків на
його використання.
Встановлене судом першої інстанції, не спростовано судом
апеляційної інстанції.
Зміст договору, тобто його правова природа, свідчить, що
укладений між сторонами договір є договором оренди комунального
майна - павільйону очікування, на певних умовах оплати орендної
плати.
Колегія суддів вважає, що застосування судом першої інстанції до
спірного договору ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(удавана
угода), є помилковим, оскільки судом не встановлено умислу
сторін на виникнення у них інших прав та обов’язків, ніж ті, що
передбачені договором від 23.05.1997р. Невірне визначення
сторонами назви договору не дає підстави вважати, що договір
приховує іншу угоду (удавана угода). У даному випадку спірний
договір підлягає визнанню недійсним за правилами ст. 48 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
В силу приписів ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, недійсна угода
–це угода яка не відповідає вимогам закону і тому не породжує
тих правових наслідків, які бажали сторони при укладанні такої
угоди.
За висновком суду першої інстанції, не спростованим судом
апеляційної інстанції, укладаючи спірний договір від
23.05.1997р., сторони мали намір укласти договір, який породжує
орендні правовідносини. Проте, оскільки вказаний договір
суперечить ст. 9 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
та ст. 93 Земельного кодексу
України ( 2768-14 ) (2768-14)
, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого
висновку про те, що договір від 23.05.1997р. є недійсним.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду
першої інстанції про те, що вказаний договір слід визнати
недійсним з моменту його укладання.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо з
самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише
на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на
майбутнє.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди
(найму), унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між
сторонами реституції, позаяк використання майна –“річ”
безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично
неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і
припинятися на майбутнє.
Оскільки укладений між сторонами договір від 23.05.1997р. є
недійсним, то підстав для задоволення позову ПП “Панорама” про
усунення перешкод в користування майном немає.
Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції
підлягає скасування, а рішення суду першої інстанції зміні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційне подання виконуючого обов’язки прокурора міста
Севастополя задовольнити частково.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 15.06.2005р. у справі № 20-8/120-3/371 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Севастополя від
28.03.2005р. змінити.
Пункт 3 резолютивної частини рішення викласти у такій редакції:
“Визнати договір від 23.05.1997р., укладений між Приватним
підприємством “Панорама” і Музеєм героїчної оборони та
звільнення Севастополя, недійсним на майбутнє”.
Пункт 4 резолютивної частини рішення виключити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій