ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.09.2005 Справа N 20-11/021-9/013
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційне подання першого заступника прокурора м.
Севастополя та касаційну скаргу Севастопольського державного
підприємства “Атлантика” на рішення господарського суду м.
Севастополя від 17.03.2005р. та постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 28.04.2005р.
у справі № 20-11/021-9/013 господарського суду м. Севастополя
за позовом Севастопольського державного підприємства “Атлантика”
до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю „Сервіс-
компані”,
Товариства з обмеженою відповідальністю
“Український вексельний союз”
про визнання недійсною угоди уступки права вимоги
за участю представників:
СДП “Атлантика” –не з’явилися;
ТОВ „Сервіс-компані” –не з’явилися;
ТОВ “Український вексельний союз” –не з’явилися;
ГПУ –прокурор відділу Громадський С.О.
В С Т А Н О В И Л А :
Севастопольське державне підприємство “Атлантика” звернулося до
господарського суду м. Севастополя з позовом та просило суд
визнати недійсним договір № 016-10-2 уступки права вимоги,
укладений 16.10.2002р. між відповідачами у справі –Товариством з
обмеженою відповідальністю “Сервіс-компані” та Товариством з
обмеженою відповідальністю “Український вексельний союз”,
відповідно до якої другому відповідачу передано право вимоги
виконання зобов’язань від СДП “Атлантика”.
В обґрунтування заявлених вимог, СДП “Атлантика” посилається на
те, що зазначений договір є недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки:
- уступка вимоги відбулась після порушення справи про
банкрутство СДП “Атлантика”;
- у договорі не зазначено яка вимога уступлена і якими
документами підтверджується її розмір, а також передбачено
зобов’язання нового кредитора відшкодувати первісному суму, на
яку уступлено право вимоги (а.с.2-3).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач доповнив
підстави заявленого позову. Відповідно до поданої заяви, СДП
“Атлантика” просить визнати недійсним спірний договір з огляду
на те, що він укладений без наміру створити правові наслідки.
При цьому, позивач посилається на те, що після укладення
спірного договору ТОВ “Сервіс-компані” звернулося до суду з
позовом, предметом якого є виконання зобов’язання, право вимоги
якого передано ТОВ “Український вексельний союз” (а.с.69-70).
Разом з тим, у подальшому, про що зазначено у рішенні суду,
позивач не підтримав викладені у заяві доповнені підстави
позову.
Від першого відповідача відзиву під час розгляду справи у суді
першої інстанції не надійшло.
Другий відповідач у справі –ТОВ “Український вексельний союз” у
відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, вказуючи на
відповідність спірної угоди вимогам чинного на момент укладення
законодавства (а.с.42).
24.02.2005р. прокурор м. Севастополя вступив у процес,
повідомивши про це суд письмово.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 17.03.2005р. у
позові відмовлено (а.с.87-90).
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції
виходив з того, що спірний договір не суперечить законодавству,
що діяло на момент його укладення, а саме:
- укладений у письмовій формі;
- за наявності зобов’язання СПД “Атлантика” перед ТОВ “Сервіс-
компані”;
- сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору;
- не суперечить Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 28.04.2005р. рішення господарського суду м. Севастополя від
17.03.2005р. залишено без змін (а.с.148-153).
У касаційному поданні перший заступник прокурора м. Севастополя
просить скасувати судові акти у цій справі та ухвалити нове
рішення, яким задовольнити заявлені вимоги.
У поданні прокурор посилається на неправильне застосування
судами ст. 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 1 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
та порушення вимог ст.ст. 32,34,43,84 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
(а.с.156-158).
Не погоджуючись з постановленими у справі судовими актами, СДП
“Атлантика” також звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши
нове рішення про задоволення заявлених вимог (а.с.160-162).
Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням
норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу та касаційне подання такими, що не підлягають
задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору по суті та перегляді прийнятого рішення
в апеляційному порядку, судами встановлено, що 16.10.2002р. між
відповідачами у справі –ТОВ “Сервіс-компані” та ТОВ “Український
вексельний союз” укладено договір № 016-10-2, відповідно до умов
якого ТОВ “Український вексельний союз” першим відповідачем
передано право вимоги виконання зобов’язань позивачем - СДП
“Атлантика”.
Дійсність зазначеного договору є предметом розгляду у даній
справі.
Оспорюючи дійсність договору, позивач стверджує, що він не
відповідає чинному законодавству і є недійсним в силу ст. 48 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
На момент укладення зазначеного договору, спірні правовідносини
були врегульовані нормами ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, який втратив
чинність з 01.01.2004р. відповідно до п. 2 Прикінцевих та
перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, що набрав чинності з
зазначеної дати.
Оскільки договір укладений до вступу в силу ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, відповідність його законодавству має перевірятись з
урахуванням діючих на момент його укладення норм, у зв’язку з
чим суди дійшли правильного висновку щодо застосування до
спірних правовідносин норм ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, недійсною є та угода,
що не відповідає вимогам закону.
Однією з підстав заявленого позову є невідповідність спірного
договору нормам Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, а саме неможливості передачі права вимоги після
порушення справи про банкрутство боржника. При цьому, позивач не
посилався на те, якій нормі прямо суперечить укладений
відповідачами договір.
Між тим, як вірно зазначено судами, нормами зазначеного закону
прямо не заборонено укладення угоди щодо уступки права вимоги до
боржника, відносно якого порушено провадження у справі про
банкрутство.
Введення судом мораторію також не перешкоджає кредитору уступити
своє право вимоги іншій особі. Так, відповідно до п. 4 ст. 12
Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
(в редакції чинній на момент укладення
спірного договору), під час дії мораторію: забороняється
стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів,
за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не
нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші
санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових
зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів).
Зупинення виконання боржником грошових зобов’язань (мораторій)
не впливає на можливість заміни кредитора у зобов’язанні.
Крім того, вважаючи спірний договір недійсним СДП “Атлантика”
вказувало на невідповідність його ст.ст. 197, 198 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
При цьому, скаржник вказував на відсутність у
договорі даних про те, яку вимогу уступлено і яким документами
підтверджується її розмір.
В силу ст. 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, уступка вимоги кредитором
іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи
договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора; згідно
ст. 198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, кредитор, який уступив вимогу іншій
особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право
вимоги. Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за
недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за
невиконання цієї вимоги боржником.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, право
вимоги, яке передано другому відповідачу, виникло у ТОВ “Сервіс-
компані” у зв’язку з розірванням договору купівлі-продажу товару
від 12.11.2001р. і підтверджується актом звірки від
25.08.2004р., який підписано ТОВ Сервіс-компані” та СДП
“Атлантика”, на якій є посилання у спірному договорі. Отже,
судами вірно відхилені доводи позивача щодо відсутності у
договорі даних про його предмет та розмір вимоги.
Невиконання обов’язку, визначеного ст. 198 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо надання документів, які свідчать про право вимоги, не є
підставою для визнання договору недійсним. Зазначена обставинами
може бути підставою для вимоги нового кредитора (але не
боржника) про виконання такого зобов’язання первісним
кредитором.
В силу ч. 3 ст. 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, до набувача вимоги
переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання.
Між тим, спірним договором передбачено, що до нового кредитора
не переходить право на стягнення санкцій, у т.ч. збитків у
зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань
боржником.
Однак, зазначене не є підставою вважати спірний договір
недійсним.
Так, згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
виникнення спірних правовідносин), цивільні права і обов'язки
виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій
громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в
силу загальних начал і змісту цивільного законодавства
породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього
цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод,
передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених
законом, але таких, які йому не суперечать.
Зазначена норма визначає основний принцип цивільного права, а
саме встановлює диспозитивні засади у відносинах суб’єктів
цивільного права, що надає їм можливість вільно обрати між
декількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом,
певний, а також, у відповідних випадках, визначити зміст
цивільних прав та обов’язків. Отже, суб’єкти цивільного права у
певних межах, мають можливість своєю волею на власний розсуд
врегулювати зміст цивільних прав та обов’язків.
Таким чином, сторонами в угоді можуть бути встановлені інші
умови ніж ті, що передбачені диспозитивними нормами. Також ним
надається право укласти угоду, яка за своїм змістом
відрізняється від окремих видів зобов’язань, визначених нормами
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, або укласти угоду, яка містить елементи
декількох зобов’язань, за умови, що така угода прямо не
суперечить чинному законодавству.
Відмова від застосування відповідальності до боржника за
невиконання або неналежне виконання зобов’язань є правом
кредитора, у т.ч. нового.
Також не заслуговують на увагу посилання прокурора на порушення
судами норм процесуального права у зв’язку з відхиленням судами
в якості доказів протоколів допиту свідків у кримінальній
справі. Вказаними доказами, як вважає прокурор, підтверджується
факт складення договору не у жовтні 2002р., а у січні 2003р.
Так, відповідно до ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський
суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. При
цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні
бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, лише вирок суду з
кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для
господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце
певні дії та ким вони вчинені.
За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо
безпідставності заявлених вимог.
Враховуючи зазначене, підстав для скасування рішення
господарського суду м, Севастополя від 17.03.2005р. та постанови
Севастопольського апеляційного господарського суду від
28.04.2005р. колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
рішення господарського суду м. Севастополя від 17.03.2005р. та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
28.04.2005р. у справі № 20-11/021-9/013 залишити без змін, а
касаційне подання першого заступника прокурора м. Севастополя та
касаційну скаргу Севастопольського державного підприємства
“Атлантика” –без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.