21/97 Про стягнення 868439,69 грн., - Текст документа

У січні 2005 року ТОВ “Кронос” звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ “Аяла Інтернешнл” про стягнення 8686439,14 грн. боргу та штрафних санкцій по договору генерального підряду від 16.08.04.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.02.05 позов задоволено частково. Стягнуто на користь позивача основний борг у розмірі 764891,16 грн., 1700,00 грн. по сплаті державного мита; 118,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного суду від 27.04.05 року рішення місцевого господарського суду від 23.02.05 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями ТОВ “Кронос” подало касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 23.02.05 та постанову Київського апеляційного суду від 27.04.05 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних рішень.

Доповідач: Черкащенко М.М.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.08.2004р. ТОВ “Кронос” та ТОВ “Аяла Інтернешнл” уклали договір генерального підряду, відповідно до умов якого відповідач прийняв на себе зобов’язання розробити дизайн-проект та виконати роботи відповідно до завдань позивача та проектної документації, а позивач зобов’язався прийняти такі роботи та оплатити їх.

Згідно ст. 526 ЦК України (435-15) , зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України (435-15) , боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Судом першої інстанції встановлено, що Позивач свої зобов’язання по Договору виконав належним чином та перерахував Відповідачу (на підставі виставлених рахунків) авансові платежі загальною сумою 2306303,00 грн. Відповідач прийняті на себе зобов’язання не виконав належним чином.

09.12.04 Позивач направив Відповідачу лист № 426 про розірвання договору, в зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору відповідно до п. 17.2 Договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України (435-15) , у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України (435-15) , у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються.

23.12.04 між сторонами був підписаний договір заліку однорідних вимог, відповідно до якого сторони прийшли до згоди припинити зустрічні зобов’язання, а борг відповідача за виконані роботи за договором генерального підряду від 16.08.04 становить 764891,16 грн.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в зв’язку з розірванням договору генерального підряду підлягає стягненню з відповідача сума боргу у розмірі 764891,16 грн.

Також сторони у договорі, визначивши розмір пені за неналежне виконання робіт порушили вимоги ст. 549 ЦК України (435-15) щодо того, що пеня стягується за невиконання (неналежне виконання) боржником робіт по договору, хоча вона може стягуватися тільки за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в даному випадку задоволенню не підлягають.

Судова колегія, погоджується також з висновком місцевого господарського суду про відмову у стягненні заборгованості по комунальним платежам.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що апеляційний суд помилково дійшов протилежного висновку, всупереч фактичним обставинам справи, встановлених судом першої інстанції.

При наведених обставинах оскаржувана постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.04.05 року підлягає скасуванню, а рішення господарського суду м. Києва від 23.02.05 року залишенню без змін.