ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.09.2005 Справа N 16/517
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
судді Васищака І.М.,
судді Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Укрпластик”
на рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2005р.
та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 07.06.2005р.
у справі № 16/517
за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності Ляміної Наталії
Віталіївни
до Відкритого акціонерного товариства “Укрпластик”
про стягнення 6 438,48 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: Лисенко М.М. (довіреність від 27.09.05
№ 10/14-3638),
Сидорова Ю.Ю. (довіреність від 27.09.05 № 10/14-3637),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2005р. (суддя
Ярмак О.М.) позовні вимоги СПД Ляміної Н.В. до ВАТ “Укрпластик”
задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 6
127,78 грн. основного боргу та судові витрати.
Рішення мотивоване тим, що відповідачем підтверджено факт
надання позивачу заявки на перевезення вантажу за маршрутом:
Київ-Фрязіно, Моськовська область від 22.04.2004р. із
зазначенням вартості фрахту 1150 дол.США по курсу НБУ на момент
вивантаження; факт виконання робіт підтверджується відміткою
отримувача в товарно-транспортній накладній; вимогою у розумінні
ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є претензія № 43 від 24.03.2005р.,
яка була направлена відповідачу 24.03.2005р., що підтверджується
описом вкладення у цінний лист від 24.05.2005р., з врахуванням
чого строк оплати настав не пізніше 04.04.2005р.; заявлені до
стягнення 47,92 грн. річних за період з 07.07.2004р. по
07.09.2004р. задоволенню не підлягають через ненадання доказів
прострочення виконання зобов’язання у зазначений період.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
07.06.2005р. (головуючий, суддя Губенко Н.М., судді Барицька
Т.Л., Ропій Л.М.) рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
Відхиляючи доводи відповідача, суд апеляційної інстанції
зазначив, що ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
не визначено яку саме
форму повинна мати вимога про виконання зобов’язання, тому не
має підстав стверджувати, що така вимога не може бути виражена у
претензії, оскільки відсутність досудового врегулювання
господарського спору не позбавляє сторону права на судовий
захист відповідно до рішення Конституційного Суду України від
09.07.2002р. № 15-рп/2002 ( v015p710-02 ) (v015p710-02)
зі справи № 1-2/2002
за конституційним зверненням Товариства з обмеженою
відповідальністю “Торговий Дім “Кампус Коттон клаб” щодо
офіційного тлумачення положення частини другої статті 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(справа про досудове
врегулювання спорів); семиденний строк, протягом якого
відповідач повинен був виконати зобов’язання, закінчився до
ухвалення рішення судом першої інстанції, а тому твердження про
наявність підстав для припинення провадження у справі у зв’язку
з відсутністю предмету спору є таким, що не відповідає
матеріалам справи.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з
порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме
ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 5-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та припинити провадження у справі.
Зокрема, скаржник (відповідач) стверджує, що претензія позивача
від 24.03.2005р. не є вимогою у розумінні ст. 530 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, оскільки вона була пред’явлена після подання позову.
Згідно ст. 7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
претензія підлягає розгляду
в місячний строк з дня одержання претензії. Отже, на момент
ухвалення рішення суду першої інстанції інтереси позивача не
були порушені.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судами норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлена заборгованість відповідача
перед позивачем у сумі 6 127,78 грн. за надані послуги з
перевезення вантажу. Договірні відносини виникли між сторонами
на підставі заявки позивача (а.с.10). Факт виконання робіт
підтверджується відміткою отримувача в міжнародній
товарно-транспортній накладній № 697074 (а.с.17). Судами також
з’ясовано, що для здійснення перевезення вантажу позивач залучив
перевізника СП ТОВ “Трансінтертур” згідно договору-заявки № 6
(а.с.12), який і доставив та передав вантаж отримувачу
(відповідачу) 05.05.2004р.
Відповідно до ст. 909 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором
перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується
доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до
пункту призначення та видати його особі, яка має право на
одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується
сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. При
цьому укладення договору перевезення вантажу підтверджується
складенням транспортної накладної.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної
інстанції про те, що залучення позивачем до виконання
замовленого перевезення іншої особи не звільняє відповідача від
обов’язку оплатити надані послуги.
Відповідно до ст. 193 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
, суб’єкти
господарювання та інші учасники господарських відносин повинні
виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно
до закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних
вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у
певних умовах звичайно ставляться.
Статями 526, 629 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено, що
зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог
–відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що
звичайно ставляться; договір є обов’язковим для виконання
сторонами.
Судами двох інстанцій встановлено, що у заявці від 22.04.2004р.
не передбачено строк оплати наданих послуг.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо строк (термін)
виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений
моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його у
будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у
семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок
негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного
законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що
названою статтею не визначено яку саме форму повинна мати вимога
про виконання зобов’язання, тому боржник може здійснити своє
право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і
шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою тощо. Отже,
претензія, в розумінні ст. 530 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, є вимогою
позивача про виконання відповідачем свого зобов’язання щодо
оплати отриманих послуг з перевезення.
У своїй позовній заяві позивач стверджував, що він неодноразово
звертався до відповідача з вимогою оплатити надані йому послуги
з перевезення вантажу. Проте, відповіді на свої вимоги позивач
від відповідача не отримував, що стало підставою для позивача
вважати, що його права порушені.
Згідно ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи. При цьому, згідно ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд у
разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, докази, що свідчать
про неодноразове пред’явлення відповідачу вимог про оплату
(а.с.8, 9, 13,14,15, 56, 69), надані позивачем у суді першої
інстанції (окрім претензії від 43 від 24.03.2005р.), так і
документи, витребувані судом апеляційної інстанції (оригінали
для огляду), судами двох інстанції належним чином не досліджені,
а окремі з них залишено поза увагою та правової оцінки, що
викликає сумнів в обґрунтованості відмови позивачу у стягненні з
відповідача 3% річних з мотивів не подання позивачем доказів
підтвердження прострочення відповідачем виконання зобов’язання.
У випадку сумніву щодо цих доказів, чи дійшовши висновку про
недостатність наданих доказів, суди мали і повинні були
витребувати додаткові докази, але не мали законних підстав для
висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині
позову.
Отже, використавши свої процесуальні права, передбачені
ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів дійшла
висновку про неповноту встановлення всіх обставин справи.
Більш того, зазначене призвело до стверджень відповідачем про
відсутність порушеного права у позивача на час звернення до суду
з позовом. Проте, як свідчать матеріали справи, на час подання
позову позивач був переконаний у тому, що його право на
отримання оплати за надані послуги з перевезення вантажу
порушено. Про це зазначає і суд першої інстанції у своєму
рішенні: “як вбачається із матеріалів справи позивач
неодноразово звертався з листами та претензіями до відповідача
про оплату, але належних доказів звернення суду не надав”
(а.с.76).
Проте, неоднозначність такого висновку суду викликає сумніви в
обґрунтованості відмови позиву у стягненні з відповідача 3%
річних.
У зв’язку з чим ухвалена у даній справі постанова підлягає
скасуванню, а рішення суду першої інстанції частковому
скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції в частині позову про стягнення з відповідача 3%
річних.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Посилання скаржника на те, що право на звернення до суду за
захистом порушених інтересів у позивача виникає з моменту
перебігу місячного строку встановленого ст.ст. 5-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
на розгляд претензії, колегія суддів відхиляє як
безпідставне, оскільки право особи на звернення до суду за
вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими
нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором
досудового врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів
правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на
судовий захист (рішення Конституційного Суду України від
09.07.2002р. у справі № 1-2/2002 ( v015p710-02 ) (v015p710-02)
).
Окрім того, ч. 1 ст. 6 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що
підприємства та організації, що порушили майнові права і законні
інтереси інших підприємств та організацій, зобов’язані поновити
їх, не чекаючи пред’явлення претензії.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Укрпластик” задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
07.06.2005р. у справі № 16/517 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2005р. в
частині відмови у стягненні 3% річних скасувати та направити
справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду
міста Києва.
4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від
07.04.2005р. залишити без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій