Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи

В.І. –головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників: позивача –

відповідача –

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємця Єкімова С.М.

на постанову Житомирського апеляційного господарського суду від

26.04.2005 року у справі за позовом Приватного підприємця

Єкімова С.М. до Виробничо-комерційного підприємства ТзОВ “Техбудпром”

про стягнення 7428 грн. та розірвання договору,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 1.02.2005 року (суддя Розізнана І.В.) в позові відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з постановою суду, приватний підприємець Єкімова С.М. просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом, 29.06.2004 року між сторонами у справі був укладений договір № 2906-04.

За умовами укладеного договору, відповідач зобов'язався виготовити та передати у власність позивача павільйон, відповідно до робочого проекту № б/н у частині робіт по виконанню металоконструкції та оздобленню вищевказаного павільйону, а позивач - прийняти павільйон та оплатити його на умовах даного договору.

У відповідності до п. 3.1, п.п. 5.1, 5.2 договору павільйон в обсязі робіт, вказаних в п. 1.1 договору, повинен бути поставлений позивачу та встановлений на стрічковий фундамент (згідно з проектом) протягом 40 днів з моменту попередньої оплати у розмірі 4800 грн., проведеної протягом одного дня з моменту підписання договору.

Кінцевий термін оплати товару за договором –1.07.2004 року. Згідно п. 4.1 договору, загальна сума договору становить 12200 грн.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (436-15) , господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

На підставі ст. 193 Господарського кодексу України (436-15) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 188 Господарського кодексу України (436-15) сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як правильно встановлено судами при розгляді справи, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.

Відповідно до ст. 837 ЦК України (435-15) за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи із передаванням її результату замовникові.

Згідно ст. 839 ЦК України (435-15) , підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми силами, якщо інше не встановлено договором.

Приймаючи постанову, апеляційний господарський суд правильно встановив той факт, що 30.06.2004 року позивач відповідно до п. 5.1 договору сплатив відповідачу 4800 грн., що підтверджується матеріалами справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 846 ЦК України (435-15) строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до п.п. 3.1, 5.2, 6.2 договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі павільйону, документів на виконані роботи при їх оплаті. Павільйон повинен бути поставлений та встановлений на стрічковий фундамент до 9.08.2004 року.

Як правильно встановлено судом, невиконання в повному обсязі робіт, передбачених умовами договору, було пов'язано з несплатою вартості робіт в повному розмірі. З робочого проекту та з умов укладеного договору не вбачається обов'язку відповідача виготовити стрічковий фундамент.

Відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 612 ЦК України (435-15) боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Враховуючи, що прострочення відповідача є наслідком прострочення позивача, відповідач не може вважатись таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, постанова суду відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 року залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємця Єкімової С.М. – без задоволення.