14/169 Про визнання недійсним договору застави - Текст документа

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним договору застави від 12.03.99 на підставі ст. 48 ЦК УРСР (1540-06) . Рішенням господарського суду м. Києва від 26.04.05 (суддя Калатай Н.Ф.) у позові Миронївському інституту пшениці ім. В.М. Ремесла Української академії аграрних наук було відмовлено. Рішення мотивовано тим, що спірний договір на момент його укладення відповідав умовам, які встановлювалися чинним на той час законодавством.

За результатом перегляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом була ухвалена постанова від 18.07.05 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Корсака В.А., суддів Коршун Н.М., Авдеева П. В.), якою рішення місцевого господарського суду скасовано, позов задоволено. Постанова мотивована тим, що договір застави не відповідає п. 6 ст. 4, ст. 11 Закону України “Про заставу” (2654-12) , ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” (2163-12) , ст. 9 Закону України “Про основи державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності” (1977-12) .

Не погодившись з постановою у справі, відповідач 1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову у справі, рішення господарського суду міста Києва від 26.04.05 залишити без змін. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник посилається на те, що апеляційним господарським судом був невірно застосований конституційний принцип дії законодавчих актів у часі. Також скаржник звертає увагу суду на те, що на момент укладення спірного договору законодавство не містило прямої заборони на відчудження Фітотрону, який був об'єктом спірного договору застави.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом встановлено, що 12.03.1999 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-дослідна комерційна фірма”Мир-Сем” (позичальник), Відкритим акціонерним товариством Кредитний банк “Надра” та Миронівським інститутом пшениці ім. В.М. Ремесла Української академії аграрних наук (заставодавець), був укладений договір застави, згідно до яким, з метою забезпечення зобов'язань за Кредитною угодою від 21.01.99, було заставлено майно: нежитлова будівля - корпус кліматичних та інженерних установок (Фітотрон), який знаходиться в с. Центральному Миронівському р-ну Київської області, № 1, балансовою вартістю 1172298 грн., оцінений сторонами при укладанні договору в 9847700 грн. (п. 1.2. Договору). Зазначивши, що на момент укладення договору застави, законодавством не було прямо заборонено відчудження Фітотрону, до того ж, позивач не довів, що цей науковий комплекс інституту фінансується з державного бюджету.

Господарський суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився. Так, ним було встановлено, що форма власності Миронівського інституту пшениці є загальнодержавною. Тому майно, що є предметом спірного договору перебуває в державній власності (це також підтверджується свідоцтвом про право власності) і закріплене за Миронівським інститутом пшениці, який фінансується з державного бюджету, належить йому на праві оперативного управління. Порядок володіння і користування (але на розпорядження) майном, наданим Українській академії аграрних наук, визначається виключно Президією Академії. При укладенні даного договору застави рішення Президії з цього приводу не приймалось.

Об'єкт застави є складовою цілісного наукового комплексу з основної спеціалізації Інституту, а тому приватизація його буде суперечити ч. 1 ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна” (2163-12) , де умовою приватизації об'єктів визначена можливість виділення їх у самостійні підприємства, якщо не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються. В той час, як спірний об'єкт не може функціонувати самостійно без зміни напрямку використання.

Відповідно до ст. 5 Закону України „Про приватизацію державного майна” (2163-12) , заборонена приватизація об'єктів, що мають загальнодержавне значення. До них, зокрема, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, а саме сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи сортів рослин. До цієї категорії віднесено Миронівський інститут пшениці ім. Н.М. Ремесла та його майновий комплекс Фітотрон.

З вищевикладених обставин апеляційний господарський суд зробив висновок, що Миронівський інститут пшениці ім. В.М. Ремесла не мав права передавати згадане майно в заставу, так як він не є власником цього майна, а отже, договір застави –неправомірний. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком господарського суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про власність” (697-12) право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відповідно до статті 11 Закону України “Про заставу” (2654-12) (в редакції від 21.10.97, яка була чинною на момент укладення договору), заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Державне підприємство, за яким майно закріплено на праві повного господарського відання, самостійно здійснює заставу цього майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

Втім, як було встановлено господарським судом апеляційної інстанції, Українська академія аграрних наук є державною науковою установою, яка користується основними фондами, переданими їй державою на праві оперативного управління, а не на праві повного господарського відання, та без права зміни форми власності. Тобто, передавати згадане майно в заставу має лише власник –держава в особі уповноважених органів, а не установи, які використовують державне майно для своєї статутної діяльності.

Таким чином, застава майна повинна була здійснюватись не лише за згодою Академії, а й за погодженням з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Дослідивши інформаційний лист Фонду держмайна від 11.03.99 та лист Української академії аграрних наук від 05.03.05 апеляційний господарський суд встановив, що такого погодження не було, оскільки з них не вбачається надання Фондом держмайна України згоди на приватизацію Фітотрону. Дані листи були досліджені апеляційним господарським судом та їм була надана належна правова оцінка. Разом з тим, відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переоцінка доказів не відноситься до компетенції Вищого господарського суду.

Доводи скаржника про те, що на момент укладення спірного договору законодавство не містило прямої заборони на відчудження Фітотрону, який був об'єктом договору застави, спростовуються змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” (2163-12) . З аналізу зазначених правових норм вбачається, що законодавством заборонялася приватизація об'єктів, які не могли бути виділені в самостійне підприємство без зміни їх цільового призначення, та без шкоди для функціонування основної структури; також заборонялася приватизація об'єктів освіти і науки, які фінансуються з державного бюджету. Судом апеляційної інстанції було встановлено, та не може бути переоцінено господарським судом касаційної інстанції, що діяльність Фітотрону (як наукового об'єкту для моделювання різноманітних умов клімату), фінансується з державного бюджету, та самостійно цей корпус інженерних та кліматичних установок (окремо від наукового комплексу Інституту) використовуватися за призначенням не може.

Тому Вищий господарський суд України підтримує правову позицію апеляційного господарського суду щодо незаконності спірного договору застави, а відтак, щодо необхідності визнання його недійсним, як такого, що укладений з порушенням вимог ст. 11 Закону України “Про заставу” (2654-12) та статей 2, 37 Закону України “Про власність” (697-12) .

Інші доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а отже, не можуть бути підставами для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-13 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Кредитний банк “Надра” від 05.10.05 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.05 у справі № 14/169 залишити без змін.