Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи

В.І. –головуючого (доповідача), Грека Б.М., Стратієнко Л.В.,

за участю представників: позивача –Гусакової Т.Є., Барановської

Т.В., Шинковської Г.В.,

відповідача –Волкової С.Г.,

розглянувши касаційну скаргу ВАТ “Херсонські комбайни” на

постанову Запорізького апеляційного господарського суду від

19.04.2005 року у справі за позовом Української державної

інноваційної компанії в особі Херсонського регіонального

відділення до ВАТ “Херсонські комбайни”

про стягнення 2423894 грн. збитків,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 16-23.12.2004 року позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2423894 грн. збитків від інфляції.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19.04.2005 року рішення суду скасовано частково. З відповідача на користь позивача стягнено 1589925, 06 грн. витрат від інфляції, судові витрати. В частині позову в сумі 833969, 24 грн. відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ВАТ “Херсонські комбайни” просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, за необгрунтованістю викладених в ній вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України (435-15) зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Як встановлено судом, 17.11.1997 року між сторонами у справі був укладений інноваційний договір № 012, згідно умов якого інвестор зобов'язувався внести для здійснення проекту цільового вкладу у вигляді інноваційної позики у розмірі 11500000 грн., а підприємство зобов'язувалось виконати всі роботи по реалізації проекту та повернути інвестору його вклад до 20.11.2000 року.

Згідно п. 12.1 дія договору закінчується після виконання сторонами всіх своїх зобов'язань, що виникають з договору.

Для забезпечення інноваційного договору № 012 сторонами був укладений договір застави нерухомого майна від 30.12.1997 року. З матеріалів справи вбачається, що борг відповідача за укладеним договором № 012 по поверненню вкладу станом на час пред’явлення позову становив 80535557, 58 грн., що підтверджується актом взаємних розрахунків.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (436-15) кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 625 ЦК України (435-15) боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

На підставі ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника зо визнання його банкрутом” (2343-12) , при введенні мораторію припиняється нарахування неустойки, не застосовуються санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів).

Інфляційні, що нараховуються на суму заборгованості і пов'язані з інфляційними процесами у державі та знеціненням грошової одиниці не відносяться до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) .

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що трьохрічний строк позовної давності за витратами від інфляції за період з 01.05.2001 року по 01.09.2001 року, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України (435-15) , сплив.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України (435-15) перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Частиною 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) встановлено, що правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, інфляційні витрати підлягають стягненню за весь час прострочення, з урахуванням трирічного строку позовної давності. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені інфляційні витрати, з урахуванням часткового погашення заборгованості становлять 1589925, 06 грн. і підлягають стягненню з відповідача.

У зв’язку з викладеним апеляційний господарський суд обгрунтовано відмовив в частині стягнення 833969, 24 грн., за відсутності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вказані висновки суду апеляційної інстанції є законними і обгрунтованими, оскільки відповідають обставинам справи та вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи ВАТ “Херсонські комбайни”, викладені у касаційній скарзі, суд вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і вимогами діючого законодавства.

Постанова апеляційної інстанції відповідає матеріалам справи і вимогам закону, тому її необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.04.2005 року залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ “Херсонські комбайни” – без задоволення.