2-11/8579-2004 Про визнання договору оперативного лізингу недійсним та стягнення 56 414,62 грн. - Текст документа

В травні 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю “Трі гер” пред'явило в суді позов до Судакського філіалу відкритого акціонерного товариства “Міжнародний комерційний банк” про визнання договору опера тивного лізингу недійсним та стягнення 56414,62 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідно до укладе ного 20.11.2000 року між Судакським філіалом АКБ “Таврія” Акціонерного комерційного банку “Таврія” (правонаступником якого є відповідач) і пози вачем договору оперативного лізингу по передачі обладнання для переробки нафти і акту приймання-передачі обладнання від 20.11.2000 року позивачу було передано в оперативний лізинг майно на загальну суму 126 тис. грн.

В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду до договору, відповід но до якої лізингоодержувач в особі ТОВ “Трігер” зобов'язувався викупити передане йому майно до 08.02.2002 року, з урахуванням додаткової угоди. Позивач з метою виконання умов додаткової угоди перерахував грошові ко шти по викупу обладнання в сумі 56414,62 грн., однак Лізингодавець в особі Судакського філіалу ВАТ “Міжнародний комерційний банк” майно, зазначе не в акті приймання-передачі, у власність позивачу не передав, тобто в одно сторонньому порядку не виконав зобов'язання, передбачені договором.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.07.2004 залучено до участі у справі відкрите акціонерне товариство “Між народний комерційний банк”.

В червні 2004 року позивач в доповнення до позовної заяви просив визнати договір оперативного лізингу недійсним на підставі ст. 48 ЦК України (435-15) , оскільки останній не відповідає вимогам Закону України “Про фінансовий лізинг” (723/97-ВР) .

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.11 -09.12.2004 року (суддя Цикуренко А.С.) позов задоволено. Визнано недійсним договір оперативного лізингу від 20.11.2000 укла дений між Судакським філіалом АКБ “Таврія” АКБ “Таврія” (правонаступ ник Судакський філіал ВАТ “Міжнародний комерційний банк” і товарист вом з обмеженою відповідальністю “Трігер”.

Стягнуто з ВАТ “Міжнародний комерційний банк” на користь ТОВ “Трігер” заборгованість в сумі 56414,62 грн. та судові витрати. Задовольняючи позов та визнаючи договір оперативного лізингу не дійсним господарський суд виходив з того, що Судакський філіал ВАТ “Міжнародний комерційний банк” не був на момент укладення між сторо нами угоди власником спірного майна та не міг виступати по даному дого вору лізингодавцем, у зв'язку з чим договір оперативного лізингу, укладений між сторонами протирічить вимогам ЦК УРСР (1540-06) та Закону України “Про лізинг” (723/97-ВР) .

В апеляційній інстанції справа розглядалась неодноразово.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.07.2005 (судді: Горошко Н.П. , Градова О.Г., Фенько М.П. ) рішення господарського суду скасовано.

У задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю “Трігер” до Судакської філії відкритого акціонерного товариства “Міжнародний комерційний банк” про визнання договору оперативного лізингу недійсним та стягнення 56414,62 грн. відмовлено.

Скасовуючи рішення господарського суду і приймаючи нове рішення щодо відмови в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про недійсність спірної угоди та стягнення 56414,62 грн.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю “Трігер” просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, рішення господарського суду залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час судового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2005 скасовано постанову від 14.02.2005 Севастопольського апеляційного господарського суду і справу направлено для повторного апеляційного перегляду.

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд вказав, що апеляційній інстанції необхідно з'ясувати питання, яким чином спірне обладнання рахувалось по бухгалтерському обліку позивачем та відповідачем, витребувати бухгалтерські документи, які підтверджують ці обставини.

Крім того, враховуючи вимоги ст. 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) про належність і допустимість доказів, Вищий господарський суд зобов'язав витребувати у сторін оригінали договорів, актів, які б з достовірністю підтверджували обставини, на які посилались сторони.

Проте, ці вказівки виконано не було, тому постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про лізинг” (723/97-ВР) (який діяв на момент укладення оскаржуваного договору) лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у від повідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.58), ПКФ “Енерго-Холдінг” 20.11.2000 року АКБ “Таврія” було виставлено рахунок б/н на оплату облад нання в сумі 126000 грн. Договір оперативного лізингу між Акціонерним ко мерційним банком “Таврія” (лізингодатель) та товариством з обмеженою відповідальністю “Трігер” (лізингоодержувач) було укладено 20.11.2000р. Відповідно до акту приймання передачі, 20.11.2000 року АКБ “Таврія” було передано в оперативний лізинг лізингоодержувачу обладнання, а саме: теп лообмінник, піч, відокремлювач води і газу, теплообмінник № 2 рекуператив ний, трубопроводи, насосне обладнання, ємкістя у кількості 4 шт., колона ко рпус та монтаж навіска, всього на 126000 грн.

Проте, в порушення ст. 43 ГПК України (1798-12) господарський суд не з’ясував, що було предметом договору лізингу, на якій підставі обладнання набувалося лізингодав цем, чи було воно власністю банку на момент укладення договору і чи набувалось у власність у відповідного продавця майна для лізингоодержувача. Статтею 4 Закону України “Про лізинг” (723/97-ВР) від 16.12.1997 року № 723/97-ВР (зі змінами та доповненнями) передбачено два види лізингу, а саме фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лі зингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, пере даний лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність лізин гоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю;

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лі зингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Пі сля закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продов жений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути по вторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Як вбачається з укладеного між сторонами договору лізингу від 20.11.2000р. та додаткової угоди до нього від 20.11.2000р., цей договір пе редбачав подальший викуп обладнання.

Суд, на вищезазначені обставини не звернув увагу, та не надав їм на лежної правової оцінки.

Відповідно до акту приймання-передачі від 20.11.2000 року обладнан ня було передано в оперативний лізинг ТОВ “Трігер”, за яке останній здійс нював лізингові платежі. Згідно акту приймання-передачі від 29.03.2002р. з опереативного лізингу лізингоодержувачем було повернуто позивачу облад нання в належному стані.

На виконання п. 1 додаткової угоди до договору оперативного лізин гу, 29.03.2002р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу обла днання по переробці нафти. Згідно акту приймання передачі 29.03.2002 това риству з обмеженою відповідальністю “Трігер” було передано обладнання, а саме теплообмінник, піч, відокремлювач води і газу, теплообмінник № 2 ре куперативний, трубопроводи, насосне обладнання, ємкістя у кількості 4 шт., колона корпус та монтаж навіска. 29.03.2002р. згідно платіжного доручення № 16 ТОВ “Трігер” на ім'я Міжнародного комерційного банку було перера ховано грошові кошти в сумі 89250 грн. за отримане 29.03.02 обладнання.

Судом не повно з'ясовані об ставини справи щодо оплати лізингових платежів які вносилися товариством з обмеженою відповідальністю “Трігер” на ім'я позивача.

При цьому, господарський суд належним чином не пере вірив доводи відповідача що стосуються проходження по бухгалтерським документам майна, переданого в лізинг.

Стаття 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” (996-14) закріплює, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фі нансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться під приємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Враховуючи наведене, господарським судам необхідно з'ясувати пи тання, яким чином спірне обладнання рахувалося по бухгалтерському обліку позивачем та відповідачем. Разом з тим, у разі необхідності витребувати бух галтерські документи які підтверджують ці обставини.

Відмовляючи у позові, апеляційний господарський суд не взяв до ува ги вимоги ст. 34 ГПК України (1798-12) про належність доказів (справа розглянута по копіям, які посвідчені сторонами (договори, акти), а оригінали документів які б свідчили про належність оспорюваного майна судом не були витребувані.

Відповідно з ст. 43 ГПК України (1798-12) господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупно сті, керуючись законом.

У відповідності з ч. 2 ст. 111-7 касаційна інстанція не має права встанов лювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, постановлене господарським судом рішення підлягає скасуванню.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з вимогами закону і обставинами справи.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Трігер” задовольнити частково.

Постанову від 06.07.2005 Севастопольського апеляційного господарського суду та рішення від 09.12.2004 господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 2-11/8579- 2004 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.