ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.09.2005 Справа N 17/115
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Кочерової Н.О.
суддів: Рибака В.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянув відкритого акціонерного товариства
касаційну “Лисичанськнафтооргзинтез”
скаргу
на постанову від 16.05.2005
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 17/115 господарського суду м. Києва
за позовом відкритого акціонерного товариства
“Лисичанськнафтооргзинтез”
до господарської організації по будівництву і
реконструкції магістральних автомобільних шляхів і
шляхових споруд “України “Автошляхмостобуд”
Про визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від позивача Збирита В.Є. дов. № 18/2-2 від 23.02.2005
від відповідача Тогаліна Н.В. дов. від 18.02.2005
В С Т А Н О В И В:
В січні 2005 року відкрите акціонерне товариство
“Лисичанськнафтооргсинтез” пред’явило в суді позов до
господарської асоціації організацій по будівництву і
реконструкції магістральних автомобільних шляхів і шляхових
споруд України “Автошляхмостобуд” про визнання недійсним
договору поставки № 43, укладеного між сторонами 07.04.1999
року.
В обгрунтування позовних вимог зазначало, що при підписанні
договору сторони не дійшли згоди відносно певних умов, визнаних
істотними для договору поставки, а саме: ціни договору і підстав
для здійснення оплати.
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.03.2005 (суддя
Кролевець О.А.) у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в позові господарський суд виходив з
необґрунтованості вимог позивача. Крім того зазначив, що
позивачем пропущений трирічний строк позовної давності.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
16.05.2005 (судді Григорович О.М., Ропій Л.М.,Рябуха В.І.)
рішення господарського суду залишено без змін.
Залишаючи рішення першої інстанції без змін, апеляційний
господарський суд зазначив, що позивачем не доведено, що спірний
договір не відповідає вимогам закону.
Враховуючи, що відповідачем не порушено прав позивача, то у
господарського суду не було необхідності визначатись з питанням
щодо строку позовної давності.
В касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство
“Лисичанськнафтооргсинтез” просить скасувати постанову
апеляційного господарського суду та рішення господарського суду
і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на
порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або
необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо
яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Договір № 43 від 07.04.1999 за своєю природою є договором
поставки.
Порядок укладання договорів поставки передбачений в главі 23 ЦК
УРСР, згідно з якою в договорах даного виду має бути передбачено
предмет поставки, строки поставки, ціну, асортимент та якість
продукції, що поставляється.
Господарським судом встановлено та з матеріалів справи
вбачається, що у договорі № 43 від 07.04.1999 року були
передбачені наступні умови, предмет договору (розділ 1
договору), кількість та якість газу (розділ 2 договору), порядок
та умови поставки, прийому та обліку газу (розділ 3 договору),
ціна газу (розділ 4 договору), порядок та умови проведення
розрахунків (розділ 5 договору), відповідальність сторін (розділ
6) форс-мажорні обставини (розділ 7), порядок вирішення спорів
(розділ 8), строк дії договору (розділ 9) та реквізити сторін
(розділ 10 договору).
Згідно з п. 4.1. договору ціна за 1000,0 кубічних метрів газу
складає 260,0 грн., в тому числі НДС 43 грн. 33 коп. ; загальна
вартість договору складає 14144000 грн., крім того, в п. 4.2.
договору сторонами визначена формула, за якою визначається
вартість газу на дату проведення розрахунків.
Відповідно до п. 5.1. договору розрахунки вартості газу та
платежі здійснюються в національній валюті шляхом перерахування
на розрахунковий рахунок постачальника попередньої оплати
прийнятого газу першого числа кожного місяця у відповідності з
запланованою місячною поставкою кількості газу. Кінцевий
розрахунок згідно з п. 5.3. договору здійснюється не пізніше 15
числа наступного за звітним місяцем на підставі відомостей про
фактичну оплату вартості газу, який було використано.
Господарським судом встановлено та з матеріалів справи
вбачається, що виконуючи умови спірного договору між сторонами
були складені та підписані акти про кількість податного
(прийнятого) газу від 01.05.1999, від 01.06.1999, від
01.07.1999, від 02.08.1999; були виставлені рахунки-фактури
(накладні) № 180 від 30.07.1999 для оплати позивачем 607100,09
рн. За природний газ в кількості 2335 куб.м. газу, № 164 від
30.06.1999 для оплати 633620,10 грн. за 2437 куб.м. газу та
інші; крім того, між сторонами був складений акт проведення
взаємозаліку розрахунків між підприємствами та організаціями від
31.05.1999 на суму 1433120,22 грн. Також між сторонами була
підписана угода № 1 про припинення зобов'язань заліком
зустрічної однорідної вимоги від 31.07.2000 на суму 1756581,54
грн.
При задоволенні позову господарським судом встановлено, що
складені та підписані сторонами акти відповідають вимогам Правил
подачі та використання природного газу в народному господарстві
України.
Залишаючи рішення господарського суду без змін, апеляційна
інстанція правильно зазначила, що правила про позовну давність
мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування
самого суб’єктивного права. Тому за відсутності такого права або
коли воно ніким не порушено, в позові необхідно було відмовити
лише у зв’язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Враховуючи вимоги ст. 80 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
апеляційний господарський суд правильно зазначив, що в позові
відкритому акціонерному товариству “Лисичанськнафтооргсинтез”
відмовлено саме з підстав його необґрунтованості, але при цьому
не виключив з рішення підставу відмови у позові через пропуск
строку позовної давності.
У зв’язку з наведеним постанова апеляційної інстанції підлягає
зміні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства
“Лисичанськнафтооргсинтез” задовольнити частково.
Постанову від 16.05.2005 Київського апеляційного господарського
суду змінити і викласти у наступній редакції: “виключити з
мотивувальної частини рішення господарського суду м. Києва від
11.03.2005 посилання на підставу відмови в позові пропуск строку
позовної давності”. В решті рішення господарського суду м. Києва
залишити без змін.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
Н.Дунаєвська