Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого –судді Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів: Жаботиної Г.В.,

Уліцького А.М.,

розглянувши у Приватної багатогалузевої науково-виробничої

відкритому судовому комерційної фірми “Демос”

засіданні касаційну

скаргу

на постанову Харківського апеляційного господарського

суду від 02.09.2005

у справі № 37/124-05 господарського суду Харківської

області

за позовом Приватної багатогалузевої науково-виробничої

комерційної фірми “Демос”

до 1) Приватного підприємства “Урожай-Т”

2) Державної компанії “Укрспецекспорт”

Про визнання угоди недійсною,

за участю представників сторін від:

позивача не з’явились

відповідачів 1) Шинкаренко П. В. –за довіреністю від

13.05.2005р.

2) Шило В.Д. –за довіреністю від 01.09.2005р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.05.2005 (судді Тихий П. В. –головуючий, Швед Е.Ю., ХотенецьП. В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2005р. (судді Слюсарева Л.В. –головуючий, Білоконь Н.Д., Фоміна В.О.), в позові про визнання недійсним договору № 1476 від 02.03.2004р. купівлі-продажу нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул.Полтавський шлях, 190 (нежитлові приміщення 1-го поверху № 28-33 у літ.Б4, загальною площею 59,8кв.м. ), укладеного між відповідачами, відмовлено. Відмовляючи в позові, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що Закон України “Про оренду” (161-14) з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України” (1076-14) , що регулює правовідносини по оренді державного майна, яке має статус військового майна, та норми матеріального права –спеціальні правові норми, що регулюють правовідносини по відчуженню військового майна, а також договір оренди від 08.08.1997р. № 154/1997 не передбачають переважного перед іншими особами права орендаря, який належно виконує свої обов’язки за договором оренди, на придбання речі, переданої в оренду, у разі її продажу.

Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та постанову і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 спростовує її доводи і просить скаргу залишити без задоволення, а постанову –без змін.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню підлягає частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція виходить з встановлених у даній справі обставин.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджено під час здійснення апеляційного провадження у справі, що 08.08.1997р. між квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України та Приватною багатогалузевою науково-виробничою комерційною фірмою “Демос” було укладено договір оренди 9 154/1997, згідно з умовами якого нежитлові приміщення 1-го поверху № 28-33 у літ.Б4, загальною площею 59,8кв.м. , розташовані на території військового містечка № 87 у Харківському гарнізоні за адресою: м. Харків, вул.Полтавський шлях, 190, були надані позивачу у строкове платне володіння і користування.

22.11.2003р. між Державною компанією “Укрспецекспорт” та Міністерством оборони України було укладено договір комісії № USE-26.3-396-D/К-03 щодо реалізації нерухомого військового майна. На виконання цього договору 02.03.2004р. між Приватним підприємством “Урожай-Т” та Державною компанією “Укрспецекспорт” було укладено договір купівлі-продажу № 1476, згідно з умовами якого ПП “Урожай-Т” набув у власність спірні приміщення, а також нежитлові приміщення першого поверху № 26, 27 в літ-А-5, загальною площею 23,8кв.м.

Згідно матеріалів справи спірний договір від 02.03.2004р. укладено Приватним підприємством “Урожай-Т” в особі засновника Предатченка Павла Самійловича.

Пунктом 3.1 розділу 3 Статуту ПП “Урожай-Т” визначено, що власник може приймати рішення по всім питанням діяльності підприємства, за виключенням повноважень директора.

Цим же Статутом встановлені права як власника, так і директора підприємства.

Попередніми судовими інстанціями в процесі розгляду спору не встановлено повноважень засновника Предатченка Павла Самійловича на укладення спірного договору; не з’ясовано, чи був Предатченко П. С. на час укладення договору у передбаченому порядку призначений директором.

Таким чином, місцевим та апеляційним господарськими судами зазначені обставини залишено поза увагою, тоді як вони мають значення для правильного вирішення спору.

Крім цього, посилаючись у своєму рішенні на ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , місцевий та апеляційний господарські суди фактично не застосували її.

Згідно ст. 3 Закону України “Про власність” (697-12) суб’єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Стаття 31 цього Закону (697-12) визначає, що до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Управління республіканською власністю та комунальною власністю здійснюється відповідно Верховною Радою України та місцевими Радами, а також уповноваженими ними державними органами. Як визначає п. 2 ст. 4 Закону України (697-12) лише власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р., органом, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна, орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю, є Фонд державного майна України.

Приймаючи рішення у справі, ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не дослідили і не дали юридичної оцінки даним обставинам.

Відтак, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що спір розглянутий при неповно з’ясованих обставинах справи, що унеможливлює підтверджувати або спростовувати законність прийнятих рішень. У зв’язку з викладеним, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватної багатогалузевої науково-виробничої комерційної фірми “Демос” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.05.2005р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2005р. у справі № 37/124-05 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.