ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2005 Справа N П31/6313
Судова колегія Вищого господарського суду України у складі:
Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у
справі),
Бур’янової С.С.,
Ткаченко Н.Г.
розглянувши матеріали Приватного виробничо-технічного підприємства
касаційної скарги “Гарда” в особі ліквідатора Чумаченко В.М.
на постанову від 14.03.2005 р. Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № П31/6313 господарського суду
Дніпропетровської області
за позовом Приватного виробничо-технічного підприємства
“Гарда”
до Міського комунального виробничого
підприємства “Дніпроводоканал”
Про стягнення заборгованості
представники сторін в судове засідання не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Приватне виробничо-технічне підприємство “Гарда” (далі –ПВТП
“Гарда”) звернулося до суду з позовом до Міського комунального
виробничого підприємства “Дніпроводоканал” про стягнення
заборгованості.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області
від 21.12.2004 р. (суддя Мороз В.Ф.) позовну заяву повернено без
розгляду на підставі п.п. 3, 4, 10 ст. 63 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.03.2005 р. (судді: Науменко І.М. –головуючий, Білецька
Л.М., Голяшкін О.В.) апеляційну скаргу ПВТП “Гарда” залишено без
задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської
області від 21.12.2004 р. –без змін.
Не погоджуючись з винесеною постановою, ПВТП “Гарда” в особі
ліквідатора Чумаченко В.М. звернулося до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.03.2005 р. та прийняти нове рішення, яким зобов’язати суд
першої інстанції прийняти позовну заяву до розгляду.
Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням судом
апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме
ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні
матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив, зокрема,
з того, що позивачем не подано доказів сплати державного мита у
встановлених порядку і розмірі та доказів сплати витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Неподання доказів сплати державного мита у встановлених порядку
і розмірі та доказів сплати витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу є самостійними підставами для
повернення позовної заяви без розгляду на підставі ст. 63 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до ст. 45 вказаного кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
позовні заяви
оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених
законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 46 цього кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито
сплачується в доход державного бюджету в порядку і розмірі,
встановлених законодавством України. Порядок і розмір сплати
державного мита в Україні встановлено Декретом Кабінету
Міністрів України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
.
Вказаними нормативно-правовими актами не передбачено звільнення
підприємства, від імені та в інтересах якого діє призначений
судом ліквідатор, від сплати державного мита за подання позову в
порядку ст. 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Також Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
не встановлює винятків
щодо сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу під час здійснення ліквідатором
своїх повноважень.
Застосування п. 15 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України
“Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
у даному випадку не може мати
місце, оскільки ліквідатор не є органом державного контролю за
цінами, фінансовим органом чи державною податковою інспекцією та
не діє від їх імені.
Також вказана норма не може бути застосована за аналогією у
зв’язку з тим, що ліквідатор безпосередньо не наділений
функціями органу державної податкової служби, а Лівобережна
МДПІ, яка є кредитором у справі про банкрутство ПВТП “Гарда”, не
уповноважувала його на представництво її інтересів.
За таких обставин справи колегія суддів вважає, що доводи
касаційної скарги не спростовують висновків попередніх судових
інстанцій, тому винесені у справі ухвала та постанова підлягають
залишенню без змін.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 45, 46, 63, 111-5,
111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Приватного виробничо-технічного підприємства
“Гарда” в особі ліквідатора Чумаченко В.М. залишити без
задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 14.03.2005 р. у справі № П31/6313 залишити без змін.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Бур’янова
Н.Г. Ткаченко