37/175-05 Про передачу трактора та стягнення 7 628,04 грн., - Текст документа

Товариство з обмеженою відповідальністю “Долинка” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе” і просило суд зобов’язати останнього передати у власність ТОВ “Долинка” один трактор ХТЗ-17221 на виконання договору, а також стягнути 7628,04 грн. штрафних санкцій на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України (436-15) за прострочення виконання договірного зобов’язання щодо поставки трактора.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на ч. 3 ст. 538 ЦК України (435-15) і стверджує про наявність у нього підстав для зупинення виконання зобов’язання з поставки трактора, оскільки він вважав, що зустрічне зобов’язання з оплати 30% вартості трактора не буде своєчасно виконано.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.07.2005р. (суддя Доленчук Д.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю з мотивів неправомірності вимог позивача щодо передачі трактора, оскільки самим позивачем були порушені терміни виконання зустрічних зобов’язань щодо оплати тракторів. Доповідач: Палій В.М.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 541, 543 ЦК України (435-15) , приписів постанови Кабінету Міністрів України № 1314 від 21.08.2003р. “Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва” (1314-2003-п) ,

необґрунтованим застосуванням ч. 3 ст. 538 ЦК України (435-15) , та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Скаржник також стверджує про невідповідність висновків суду обставинам справи та неправомірність застосування ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) .

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав. Оскаржуване рішення не можна визнати обґрунтованим, оскільки в ньому не повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки не є вичерпними, не відповідають дійсності і не підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Так, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1314 від 21.08.2003р. “Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету, що спрямовуються на часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва” (1314-2003-п) передбачено, що Міністерство агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим, головні управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій:

на підставі заявок сільгосппідприємств на конкурсних засадах, визначених Мінагрополітики, визначають сільгосппідприємства, яким надається часткова компенсація вартості техніки в межах фактичного надходження бюджетних коштів;

за результатами конкурсу після погашення у повному обсязі бюджетних зобов'язань 2002 року в межах фактичного надходження бюджетних коштів видають сільгосппідприємствам довідки щодо надання часткової компенсації вартості техніки за рахунок державного бюджету за формою, визначеною Мінагрополітики, на підставі якої сільгосппідприємства укладають договори купівлі-продажу із заводами-виготовлювачами та проводять оплату 70 (або 100) відсотків вартості техніки;

за поданими сільгосппідприємством копією договору із заводом-виготовлювачем та копією платіжного документа з відбитком печатки установи банку про сплату 70 (або 100) відсотків вартості техніки складають у межах фактичного надходження коштів реєстр сільгосппідприємств, які отримують часткову компенсацію вартості техніки вітчизняного виробництва (далі - реєстр), і подають його Мінагрополітики за визначеною ним формою.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням сільського господарства продовольства Запорізької обласної держадміністрації позивачу видана довідка про надання часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва за рахунок державного бюджету, а саме: ВАТ “Харківський тракторний завод”, три трактора ХТЗ-17221, вартість одного –460 890,0 грн.; сума часткової компенсації –138 267,0 грн. (а.с.11).

В матеріалах справи також знаходиться копія реєстру № 12 від 25.12.2003р. сільгосппідприємств агропромислового комплексу, які отримують 30% часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва Запорізької області (а.с.33а), відповідно до якої позивач отримує часткову компенсацію вартості 3-х тракторів.

Так, між сторонами даного спору був укладений договір № 68-01/43 від 22.10.2003р., відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов’язання поставити позивачу продукцію у відповідності із специфікацією, що є невід’ємною частиною цього договору та згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1314 від 21.08.2003р. (1314-2003-п) і по цінам, затверджени, Переліком складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, що пропонується для реалізації у 2003 році з частковою компенсацією вартості за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно специфікації відповідач зобов’язаний поставити позивачу три трактора ХТЗ-17221 за ціною одного 153 630,0 грн.

Пунктом 2.1. договору сторони передбачили, що позивач має право здійснювати оплату продукції згідно цього договору за схемою: позивач здійснює попередню оплату у розмірі 70% вартості техніки у відповідності із рахунком-фактурою відповідача на його розрахунковий рахунок. Решту 30% перераховує Держказначейство на розрахунковий рахунок відповідача по мірі надходження коштів із Державного бюджету України.

Продукція поставляється позивачу у термін до 20 календарних днів після надходження коштів –70% від вартості техніки на розрахунковий рахунок відповідача. Решту 30% перераховує Держказначейство по мірі надходження коштів із Державного бюджету України (п. 3.2 договору).

Пунктом 9.1 договору встановлено, що договір діє з дати його підписання сторонами до 31.12.2003р.

Вказаний договір у встановленому законом порядку не визнано судом недійсним, а тому є обов’язковим для виконання сторонами. На виконання умов вказаного договору позивач 26 та 29.12.2003р. платіжними дорученнями за №№ 1680, 1681, 1687 перерахував на рахунок відповідача 70% вартості техніки у сумі 322 632,0 грн.

Проте, відповідач, в порушення умов договору, замість трьох тракторів, поставив позивачу лише два.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України (436-15) , суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України (436-15) ).

В силу ст. 526 ЦК України (435-15) зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України (435-15) ). Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України (435-15) ).

Висновок суду першої інстанції про те, що до даних правовідносин застосовуються положення ст.ст. 541, 543 ЦК України (435-15) , що передбачає право відповідача вимагати відшкодування тридцяти відсотків вартості продукції як із спеціального фонду державного бюджету, так і безпосередньо від позивача, колегія суддів вважає неспроможним і таким, що не стосується предмета спору, оскільки у даному випадку предметом розгляду є невиконання відповідачем зобов’язання щодо поставки позивачу трьох тракторів у термін до 20 календарних днів після перерахування позивачем 70% їх вартості, як то передбачено договором.

Питання ж стосовно несплати Державним казначейством 30% вартості товару не є предметом даного спору. Тим більше, що судом встановлено факт перерахування Держказначейством 30% компенсації вартості трьох тракторів 02.12.2004р., тобто до подання даного позову.

Висновок суду першої інстанції про те, що перерахування 30% вартості товару повинно було бути здійснено до 31.12.2003р., спростовується змістом укладеного між сторонами договору, яким передбачено, що 30% Держказначейство перераховує по мірі надходження коштів із Державного бюджету України. При цьому, строк, до якого Держказначейство має перерахувати вказані відсотки, договором не визначено. Не визначено цей строк і постановою Кабінету Міністрів України № 1314 від 21.08.2003р. (1314-2003-п)

Матеріалами справи доведено належне виконання позивачем умов договору щодо оплати ним 70% вартості тракторів, та компенсації 30% їх вартості з боку Державного казначейства, що, у свою чергу, дає право позивачу вимагати від відповідача виконання зобов’язання щодо поставки трактора.

Наведене спростовує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно не поставив позивачу один трактор з огляду на порушення самим позивачем термінів виконання зустрічного зобов’язання та на приписи ч. 3 ст. 538 ЦК України (435-15) , якою передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Крім того, застосовуючи ч. 3 ст. 538 ЦК України (435-15) , суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що за змістом ч. 2 цієї статті, для того, щоб сторона у зобов’язанні мала можливість скористатися правом односторонньої відмови від виконання зобов’язання, інша сторона повинна своєчасно повідомити про неможливість виконання свого зобов’язання.

Однак, матеріали справи не містять факту такого повідомлення з боку позивача, а навпаки свідчать про виконання ним своїх зобов’язань у повній відповідності до умов договору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції також зазначив, що в умовах зростання цін на спірну продукцію, що пропонується для реалізації у 2004р. з частковою компенсацією вартості та погоджені Міністерством аграрної політики, вимоги позивача щодо передачі третього трактора за ціною, яка пропонувалась у 2003р., є неправомірними.

Такі доводи суду є неспроможними, оскільки суперечать умовам укладеного сторонами договору і фактично змінюють його істотну умову, а саме ціну спірного трактору, встановлену безпосередньо договором та Переліком складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, що пропонується для реалізації у 2003 році з частковою компенсацією вартості, затвердженим заступником Міністра аграрної політики України (а.с.14).

Враховуючи, що судом першої інстанції не досліджувались обставини порушення проти відповідача провадження у справі про банкрутство, що мають істотне значення для розгляду позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору, інші доводи скаржника відносно неправомірного застосування судом ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) та ст. 232 ГК України (436-15) , не можуть бути перевірені судом касаційної інстанції на предмет їх юридичної оцінки обставинам справи та повноти їх встановлення в оскаржуваному рішенні.

Неповне з’ясування обставин справи, що підлягали встановленню, є порушенням ст.ст. 47, 38 ГПК України (1798-12) .

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 111-5 ГПК України (1798-12) дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, у зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного і повного з’ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору та їх подальшого врахування в сукупності з встановленими фактичними обставинами справи.