ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2005 Справа N 15-25/234-03-7583
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів : Мележик Н.І.,
Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому ПП “Грін Стар”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 22.06.2005 р. Одеського
апеляційного господарського суду
у справі № 15-25/234-03-7583
за позовом ТОВ “Санаторій “Росія”
до ПП “Грін Стар”
Про виселення та зобов’язання вчинити дії
та за зустрічним позовом ПП “Грін Стар”
(надалі –Підприємство)
до ТОВ “Санаторій “Росія”
(надалі –Санаторій);
Виконавчого комітету Одеської
міської ради;
Приморської районної адміністрації
виконавчого комітету Одеської
міської ради
про визнання розпорядження та свідоцтва недійсними, визнання
права власності на долю у спільній приватній власності
за участю представників:
від позивача - Брюховець І.П. , Дігол С.О.
від відповідача - Манушин В.О.
від Виконавчого комітету - не з’явились
Одеської
міської ради
від Приморської районної - не з’явились
адміністрації
виконавчого комітету
Одеської
міської ради
в судовому засіданні 14.09.2005 р. оголошувалась перерва
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2003 р. Санаторій звернувся в господарський суд
Одеської області з позовом до Підприємства про виселення з
239,65 кв. м. приміщень складу (підвал - 93,52 кв. м. , перший
поверх - 90,82 кв. м. , другий поверх - 55,31 кв. м.), що
знаходиться в м. Одесі, Французький бульвар, 60.
Під час розгляду справи Санаторій доповнив позовні вимоги та
просив зобов'язати Підприємство усунути перешкоди в користуванні
земельною ділянкою (господарським подвір'ям), яка знаходиться в
постійному користуванні Санаторію (м. Одеса, Французький
бульвар, 60); знести незаконно побудовані на господарському
подвір'ї складські приміщення; звільнити господарське подвір'я
від автомобілів та іншого майна.
Позов мотивувався тим, що Підприємство без законних підстав
займає приміщення складу та порушує право власності позивача,
яке підтверджується свідоцтвом про право власності від
31.07.2000 р. № 008478. Санаторій вказував, що рішенням
виконкому Одеської міської ради від 17.12.1992 р. № 549 йому
надана земельна ділянка площею 11,76 га в м. Одесі, Французький
бульвар, 60; зазначена земельна ділянка відведена в натурі і
27.03.1998 р. видано державний акт на право постійного
користування землею, зареєстрований за № 33. За відсутності
договірних відносин з Санаторієм Підприємство використовує
земельну ділянку (господарське подвір'я) для своїх потреб,
влаштувавши стоянку для автомобільного транспорту та здійснивши
самовільне будівництво складських приміщень для готової
продукції, будки для розміщення охорони.
Підприємство подало зустрічний позов до Санаторію про визнання
недійсним свідоцтва про право власності від 31.07.2000 р. №
008478, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради
Санаторію на об'єкт нерухомості, розташований в м. Одесі,
Французький бульвар, 60.
Під час розгляду справи Підприємство неодноразово доповнювало та
уточнювало позовні вимоги і, зокрема, просило:
- визнати недійсним розпорядження Приморської районної
адміністрації виконкому Одеської міської ради від 10.06.1997
року № 444 "Про затвердження акту Державної приймальної комісії
про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом
продуктового складу на території санаторного підприємства
"Росія" за адресою Французький бульвар, 60. Замовник - санаторне
підприємство "Росія";
- визнати право власності на 51% від загальної площі 467,15 кв.
м. , тобто 238,25 кв. м. , об'єкта нерухомості - цілісного
майнового комплексу із закінченим технологічним циклом
виробництва мінеральних вод, розташованого в м. Одесі,
Французький бульвар, 60.
Підприємство зазначало, що складські приміщення приймалися на
баланс Санаторію як об'єкт незавершеного будівництва, який
повністю реконструйовано за кошти Підприємства після укладення
договору про сумісну діяльність від 04.01.1995 р. За умовами
цього договору реконструйований об'єкт нерухомості уявляє собою
цілісний майновий комплекс із закінченим технологічним циклом
виробництва мінеральних вод, складається з підвалу та двох
поверхів загальною площею 467,15 кв. м. Зазначеним договором
передбачено, що частки сторін у сумісній діяльності орієнтовно
складають: Санаторій - 49%, Підприємство - 51%. На обґрунтування
своїх вимог Підприємство посилалося також на судові рішення в
інших справах за участю тих самих сторін, які мають
преюдиціальне значення щодо фактів, встановлених цими судовими
рішеннями.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Відповідно до уточнених позовних вимог Санаторій просив суд:
виселити Підприємство з 239,65 кв. м. приміщень складу: підвал -
93,52 кв. м. , 1-ий поверх - 90,82 кв. м. , 2-ий поверх - 55,31
кв. м. , що належать Санаторію і розташовані за адресою: м.
Одеса, Французький бульвар, 60; зобов'язати Підприємство усунути
перешкоди у користуванні земельною ділянкою (господарським
двором), що знаходиться у постійному користуванні Санаторію (м.
Одеса, Французький бульвар, 60); знести незаконно побудовані
Підприємством приміщення складу тари, прибудоване до пральні, і
складське приміщення, прибудоване до складу Санаторію площею 300
кв. м. , розташовані на господарському дворі Санаторію,
звільнити господарській двір від майна, що належить
Підприємству, заборонити в'їзд автомобілів, що обслуговують
виробничу діяльність Підприємства.
Рішенням господарського суду Одеської області від 19.04.2005 р.
(суддя Петров В.С.), залишеним без змін постановою Одеського
апеляційного господарського суду від 22.06.2005 р. (судді:
Мирошниченко М.А., Бєляновський В.В., Шевченко В.В.), первісний
позов задоволено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Приймаючи рішення та постанову суди виходили з того, що згідно
п. 1.4 договору про сумісну діяльність від 04.01.1995 р.
відповідач за первісним позовом зобов'язався своїми силами та за
свій рахунок виконати будівельно-монтажні та оздоблювані роботи
орієнтовно на суму 16 392 889 000 крб. На виконання умов цього
договору 14.02.1995 р. Підприємство уклало з МПП “Тіра” договір
підряду № 26 на будівництво двоповерхової будівлі з підвальним
приміщенням відповідно до проектно-кошторисної документації. При
цьому вартість робіт визначено в сумі 33 120 000 000 крб., тобто
в двічі більша, ніж встановлена договором про сумісну
діяльність, а проектно - кошторисна документація відсутня. Крім
того, у порушення вимог ст. 431 ЦК ЦРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, цей
договір підряду не узгоджено з Санаторієм та відсутнє доручення
останнього на укладення цього договору. У підтвердження
виконання робіт за договором підряду Підприємство надало суду 13
актів виконаних робіт за липень 1995 р. - січень 1997 р. на
загальну суму 28 222 571 337 крб. Як вбачається з цих актів за
період з.07.1995 р. по грудень 1995 р. акти по формі 2 складено
на підставі договору підряду № 26 від 14.02.1995 р. на виконані
загально будівельні роботи, замовником яких вказано
Підприємство, а за період з.05.1996 р. по січень 1997 р. в актах
не вказано, на підставі якого договору виконувались роботи,
замовником та підрядником в цих актах вказано зовсім інше
підприємство –“А/О “Грін Стар”, об'єкт вказано - цех розливу
мінеральної води, а самі акти від імені підрядника та замовника
підписані Підприємством. Суди вищезазначені договір підряду та
акти приймання виконаних робіт з точки зору їх належності і
допустимості не прийняли як докази належного виконання умов
договору про сумісну діяльність. В платіжних дорученнях на суму
3 181 730 000 крб. відсутні дані про те, що оплату здійснено
саме за виконані будівельні та оздоблювані роботи за договором
підряду № 26 на підставі актів приймання виконаних робіт. Суди
зазначили, що відсутні підстави вважати, що Підприємство набуло
право власності на частку (51%) у спільній власності саме за
договором про сумісну діяльність. Та обставина, що Підприємство
приймало участь в будівництві спірної будівлі та в зв'язку з цим
понесло певні витрати не може бути розцінена як підстава для
набуття права власності на цю будівлю, оскільки фактично договір
про сумісну діяльність сторонами не виконувався (спільні справи
жодною зі сторін не велися, на окремому балансі така діяльність
не була відображена, доручення на ведення спільних справ не
видавалося, витрати, збитки та прибуток від спільної діяльності
між сторонами не розподілявся). Також, суди вирішили, що,
оскільки підстав для визнання за Підприємством права власності
на частку спірного нерухомого майна немає, то відсутні підстави
і для задоволення вимог про визнання недійсними свідоцтва про
право власності та розпорядження Приморської
райдержадміністрації. Між тим, судами встановлено, що вимоги
Санаторію з урахуванням положень ст. ст. 386, 387, 391 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 432 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
підлягають
задоволенню.
Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий
розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу
порушенням і неправильним застосуванням судами норм
матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали
справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу
без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що постанова апеляційного господарського суду прийнята з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
До зобов'язань із сумісної діяльності, які виникли до набрання
чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р.,
застосовуються положення глави 38 “Сумісна діяльність”
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
від 18.07.1963 р.
(далі –ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
).
Відповідно до статті 432 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
спрямована на
досягнення спільної господарської мети сумісна діяльність, яка
здійснюється на основі об'єднання грошових та інших майнових
внесків або трудової участі учасників договору, є підставою
виникнення права спільної часткової власності на такі внески, а
також на майно, створене в результаті спільної діяльності.
Глава 38 “Сумісна діяльність” та глава 11 “Спільна власність” ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
не містять будь-яких правил щодо визначення
часток у праві спільної часткової власності. Тому розмір часток
у праві спільної часткової власності, що виникла на підставі
договору про сумісну діяльність, повинен визначатися відповідно
до домовленості учасників договору, а у разі спору - з
урахуванням вкладу кожного з учасників у спільну діяльність.
Судами встановлено, що спільною господарською метою сторін за
договором про сумісну діяльність від 04.01.1995 р. є будівництво
лабораторії для розробки ефективних методів виготовлення і
випуску столової мінеральної води і безалкогольних напоїв на
території Санаторію з метою повного задоволення потреб
відпочиваючих даними видами продукції. Пунктом 1.9 цього
договору частки сторін у спільній діяльності встановлено
орієнтовно: Санаторій –49%, Підприємство –51%. Водночас пунктом
1.10 договору передбачено, що після завершення будівництва,
встановлення всіх видів обладнання та введення об'єкта в
експлуатацію, сторони остаточно визначають суми своїх витрат та
визначають частки в спільній власності.
Крім того, судами встановлено, що під час дії договору про
сумісну діяльність від 04.01.1995 р. на підставі договору від
03.01.1996 р. Підприємство орендувало у Санаторію частину
приміщень в тій самій будівлі (м. Одеса, Французький бульвар,
60), яка є предметом спору у даній справі. Як вбачається з цього
договору, приміщення передавались в оренду Підприємству для
виробничих потреб, а сама будівля не ідентифікувалась сторонами
з предметом спільної діяльності. Як встановлено судами та
вбачається з матеріалів справи, останні не містять будь-яких
даних щодо ведення спільних справ Санаторієм та Підприємством,
як учасників договору про сумісну діяльність, після укладення
ними договору оренди від 03.01.1996 р.
Судами досліджено, що фактично договір про сумісну діяльність
сторонами не виконувався (спільні справи сторонами не велися, на
окремому балансі така діяльність не була відображена, доручення
на ведення спільних справ не видавалося, витрати, збитки та
прибуток від спільної діяльності не розподілявся). Внаслідок
невиконання зобов'язань за договором про сумісну діяльність від
04.01.1995 р. сторонами не досягнута спільна господарська мета,
для якої цей договір укладався. Та обставина, що Підприємство
приймало участь у будівництві спірної будівлі (що не визнається
Санаторієм), не може бути розцінена як підстава для набуття
Підприємством права власності на цю будівлю.
Матеріали справи свідчать про те, що висновки судів відповідають
фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам
матеріального і процесуального права, є законними та
обґрунтованими.
Посилаючись на преюдиціальне значення фактів, встановлених
рішенням арбітражного суду Одеської області від 18.07.2000 р. у
справі № 17-1-5/3334 зі спору про розірвання договору про
сумісну діяльність та постановою Одеського апеляційного
господарського суду від 15.01.2003 р. у справі № 17-6-32-18-6-
25/01-1490 зі спору про розірвання договору оренди, Підприємство
не врахувало те, що визначення часток у праві спільної часткової
власності не було предметом доказування у вказаних справах.
Тому при розгляді даної справи судами першої та апеляційної
інстанцій не допущена помилка у застосуванні положень статті 35
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо підстав звільнення від доказування.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення у рішенні місцевого господарського суду та
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів
дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 99, 101
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
всебічно, повно і об’єктивно розглянули
в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності;
дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і
заперечень докази; належним чином проаналізували відносини
сторін; із дотриманням положень ст. 111-21 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
суди врахували вказівки, що містяться у
постанові Верховного Суду України від 28.12.2004 р.; дійшли
мотивованих висновків про правомірність та обґрунтованість вимог
первісного позову, а також про відсутність правових підстав для
задоволення вимог Підприємства про визнання права власності, про
визнання недійсним свідоцтва про право власності № 008478 від
31.07.2000 р., виданого виконавчим комітетом Одеської міської
ради Санаторію на об'єкт нерухомості, розташований за адресою:
м. Одеса, Французький бульвар, 60, та про визнання недійсним
розпорядження Приморської районної адміністрації № 444 від
10.06.1997 р.
На підставі встановлених фактичних обставин місцевим
господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін,
правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні
правовідносини, обґрунтовано задоволено первісний позов,
підставно відмовлено у задоволенні зустрічного позову.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст.
101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, повторно розглядаючи справу, з
достатньою повнотою з’ясував обставини, які мали значення для
правильного розгляду поданої Підприємством апеляційної скарги.
Висновки апеляційного суду, якими спростовано обставини на які
посилалось Підприємство в обґрунтування своїх вимог і
заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду,
та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок,
прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає
положенням ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що
викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі
змінами та доповненнями.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією
суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого
підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування
законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не
вбачає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ПП “Грін Стар” залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
22.06.2005 р. у справі № 15-25/234-03-7583 залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
С у д д і: Н. Мележик
О. Подоляк