ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2005 Справа N 14/160
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
Бенедисюка І.М.
Розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “Тревелінк Телеком”
засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 23.06.2005 Київського апеляційного
господарського суду
У справі № 14/160 господарського суду міста Києва
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Тревелінк Телеком”
До 1. Київської міської філії Відкритого
акціонерного товариства “Укртелеком”
2. Відкритого акціонерного товариства
“Укртелеком”
Про визнання продовженою дію умов договору оренди
В судовому засіданні взяли участь представники :
- позивача Крячок М.М., Суріков В.О.
- відповідача –1, 2 Чорна Т.О., Підлісний В.О., Цвік Г.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2005 р. у
справі № 14/160 в позові відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, які саме
його права і охоронювані законом інтереси порушені
відповідачами; матеріалами справи підтверджується, що позивач
був заздалегідь належним чином повідомлений про припинення дії
договору оренди у зв'язку із закінченням терміну, на який його
було укладено і дія спірного договору закінчилася 31.12.2004 р.,
тому у позивача немає законних підстав вимагати віддати йому в
оренду належні відповідачу-2 нежитлові приміщення на АТС-450
загальною площею 294,9 кв. м, які знаходяться за адресою: м.
Київ, вул. Федори Пушиної, 27, які він орендував за договором
оренди № 33/99 від 01.04.1999 р., оскільки позивач не довів, що
відповідачі зобов'язані продовжити дію вказаного договору оренди
до 31.12.2005 р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
23.06.2005 вищевказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з даною постановою, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить
її скасувати, посилаючись на те, що судом неповно з’ясовані
обставини справи та неправильно застосовано норм матеріального
та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та
правильність застосування норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановили попередні судові інстанції та зазначив апеляційний
господарський суд, згідно матеріалів справи, між Українським
державним підприємством електрозв'язку (УДПЕЗ) "Укртелеком", в
особі Центру електрозв'язку № 10 Київської міської дирекції та
позивачем 01.04.1999 р. був укладений договір оренди нежитлових
приміщень № 33/99, за умовами якого останньому були передані
відповідно до акту приймання-передачі від 01.04.1999 р. в оренду
нежитлові приміщення на АТС-450 загальною площею 294,9 кв. м,
розташовані за адресою: м. Київ, вул. Ф. Пушиної, 27 строком до
31.12.2001 р.
Згодом між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до
договору оренди № 33/99, відповідно до якої орендодавцем та
правонаступником УДПЕЗ "Укртелеком" за договором оренди № 33/99
є ВАТ "Укртелеком", в особі Центру електрозв'язку № 3 Київської
міської дирекції ВАТ "Укртелеком".
У пункті 5.1 договору оренди № 33/99 сторони погодили, що цей
договір вважається пролонгованим терміном на один рік, якщо
орендодавець та орендар не повідомили про розірвання даного
договору не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну
дії даного договору. Оскільки від орендодавця та орендаря таких
повідомлень не надходило договір оренди пролонговувався на кожен
наступний 2002, 2003, 2004 роки до 31.12.2004 р.
3 наявних у матеріалах справи, як зазначив апеляційний
господарський суд, листів ВАТ “Укртелеком”, зокрема, № 29-
14/2420 від 16.11.2004 р., № 01-14-2541 від 30.11.2004 р., № 29-
14/2707 від 28.12.2004 р., № 217 від 30.12.2004 р., № 01-14-50
від 10.01.2005 р. слідує, що останнє неодноразово повідомляло
позивача про закінчення 31.12.2004 р. строку дії договору оренди
№ 33/99 та зазначало про необхідність здати орендоване за
вказаним договором оренди нежитлове приміщення за актом
приймання-передачі, а також повідомляло, що подальша оренда
приміщень можлива буде лише на підставі укладання на загальних
умовах договору оренди вказаних нежитлових приміщень на нових
умовах.
З огляду на те, що правовідносини між сторонами не припинилися,
а продовжували існувати після набрання чинності 01.01.2004 р.
Цивільним та Господарським кодексами України, то відповідно до
Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
та Прикінцевих положень Господарського кодексу
України ( 436-15 ) (436-15)
при розгляді даного спору суди керувалися
нормами цих Кодексів.
Частиною 2 статті 291 ГК України ( 436-15 ) (436-15)
передбачено, що
договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку,
на який його було укладено.
Оскільки ВАТ "Укртелеком" попередило позивача про закінчення
строку дії договору оренди № 33/99 від 01.04.1999 р., то
відповідно частини 2 статті 291 ГК України та частити 2 статті
26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"
( 2269-12 ) (2269-12)
вказаний договір оренди припинив свою дію 31.12.2004
р.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується, що
договір оренди № 33/99 від 01.04.1999 р. припинив свою дію
31.12.2004 р., то вимога позивача про визнання дії договору
оренди продовженою є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Посилання позивача на те, що лист ВАТ "Укртелеком" від
23.02.2004 р. за № 29-14/412 не може бути доказом попередження
його про закінчення строку дії договору оренди № 33/99, тому що
в ньому мова йде про припинення дії договору оренди нерухомого
майна № 12 від 04.01.2000 р., а не договору оренди № 33/99 від
01.04.1999 р, про який йдеться у даному позові, не заслуговує на
увагу, оскільки у матеріалах справи наявні інші листи: № 29-
1/2420 від 16.11.2004 р., № 01-14-2541 від 30.11.2004 р., № 29-
14/2707 від 28.12.2004 р., № 217 від 30.12.2004 р., № 01-14-50
від 10.01.2005 р., які свідчать про те, що ВАТ "Укртелеком"
неодноразово попереджав позивача про закінчення 31.12.2004 р.
строку дії договору оренди № 33/99 від 01.04.1999р.
Щодо згадуваного позивачем договору оренди № 12 від 04.01.2000
р. на вищевказане нежитлове приміщення апеляційний господарський
суд зазначив, що сторони на вимогу суду не надали підписаного
оригіналу цього договору оренди, а тому немає підстав
стверджувати, що такий договір був укладений сторонами; крім
того, матеріали справи свідчать, що сторони у своїх
правовідносинах щодо оренди спірного нежитлового приміщення,
починаючи з 1999 року по 2004 рік, керувалися договором оренди №
33/99 від 01.04.1999 р., що також підтверджується залученими до
матеріалів справи листами як позивача так і відповідача.
Стосовно твердження позивача про те, що він не заперечує проти
укладення нового договору оренди на спірні нежитлові приміщення,
апеляційний і місцевий господарські суди зазначили наступне.
Відповідно до статті 777 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
наймач, який
належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу
строку договору має переважне право перед іншими особами на
укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір
скористатися переважним правом на укладення договору найму на
новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу
строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо
він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови
договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю
сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших
умов договору переважне право наймача на укладення договору
припиняється.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами існувало листування
щодо намірів укладення на новий термін договору оренди на
нежитлове приміщення, яке позивач орендував за договором №
33/99, але на інших умовах, ніж були визначені у вказаному
договорі оренди. Однак, сторони не дійшли згоди по всіх істотних
умовах договору оренди, який мали на меті укласти на новий
термін, зокрема щодо розміру орендної плати.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що в процесі розгляду справи в
достатній мірі з'ясовані та доведені обставини, що мають
значення для справи. Постанова прийнята судом у повній
відповідності з матеріалами справи та з дотриманням норм
процесуального і матеріального права, а доводи позивача,
викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для його
зміни чи скасування.
Крім того, згідно із ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.06.2005р. у справі № 14/160 залишити без змін, а касаційну
скаргу –без задоволення.
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська
І.Бенедисюк