30/66-05-1842 Про визнання рішення недійсним - Текст документа

За змістом приписів пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є територіальні органи Державної інспекції з контролю за цінами. Статтею 50 цього Кодексу (2747-15) встановлено перелік позовів, за якими юридичні та фізичні особи, що не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами у справах за позовами суб’єктів владних повноважень. На даний час цей перелік є вичерпним, оскільки чинним законодавством не передбачено інших випадків подання суб’єктами владних повноважень адміністративних позовів до суб’єктів господарювання.

Таким чином, в даному разі вимоги за зустрічним позовом підлягають розглядові саме у господарському суді, а тому з урахуванням положень частини третьої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , за якою не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом, справа підсудна господарському суду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.04.2005 (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 (колегія суддів у складі: суддя Разюк Г.П. –головуючий, судді Колоколова С.І., Петрова М.С.), первісний позов задоволено, а в зустрічному позові відмовлено. Названі судові акти мотивовано правомірним включенням позивачем за первісним позовом податку на додану вартість до складу цін на платні послуги, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 № 1351 “Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби” (1351-2003-п) (далі – Постанова (1351-2003-п) ), що виключає можливість застосування до Санепідемстанції заходів майнової відповідальності за порушення дисципліни ціноутворення.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Інспекція просить скасувати названу постанову апеляційного господарського суду та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права. Зокрема, скаржник зазначає, що затверджені Постановою (1351-2003-п) фіксовані тарифи враховують обов’язкові платежі, у тому числі й податок на додану вартість, в зв’язку з чим завищення Санепідемстанцією таких тарифів на суму цього податку є неправомірним. До того ж, на думку Інспекції, посилання господарських судів на роз’яснення ДПА України від 15.09.2003 № 8101/5/15-2416 (далі –Роз’яснення) у вирішенні даного спору є необґрунтованим, оскільки надання роз’яснень щодо порядку формування і застосування цін не належить до компетенції податкових органів, у той час коли зазначені висновки податкового органу спростовуються документами, які складалися на стадії підготовки Постанови, зокрема, пояснювальною запискою та калькуляцією до проекту Постанови.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Представники сторін у судове засідання не з’явились.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- в ході проведеної Інспекцією перевірки дотримання позивачем за первісним позовом державної дисципліни цін при формуванні і застосуванні тарифів на санітарно-епідеміологічні послуги за період з 12.09.2003 по 01.10.2004 було виявлено, зокрема, факт завищення затверджених Постановою (1351-2003-п) тарифів на відповідні послуги на 20%, внаслідок чого Санепідемстанцією було додатково одержано 10898,51 грн. виручки;

- виявлене правопорушення зафіксовано в акті перевірки від 25.10.2004 № 000824;

- за наслідками зазначеної перевірки Інспекцією прийнято рішення від 28.12.2004 № 623 про застосування до позивача за первісним позовом економічних санкцій, а саме: вилучення в доход державного бюджету 10898,51 грн. необґрунтовано одержаної виручки та 21797,02 грн. штрафу;

- зазначена сума завищення тарифів є по суті податком на додану вартість, який в установленому порядку було перераховано Санепідемстанцією до бюджету;

- у Роз’ясненні ДПА України зазначає про необхідність включення податку на додану вартість при наданні санітарно-епідемічних послуг до ціни таких послуг, оскільки тарифи визначено Постановою без урахування цього податку.

Причиною виникнення спору з даної справи стало питання щодо фактичного завищення позивачем за первісним позовом тарифів на платні послуги, затверджених Постановою.

Статтею 6 Закону України „Про ціни і ціноутворення” (507-12) передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Відповідно ж до статті 7 цього Закону (507-12) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно зі статтею 8 Закону України „Про ціни і ціноутворення” (507-12) державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 35 Закону України“Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” (4004-12) оплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою (1351-2003-п) визначено тарифи на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначаються Законом України “Про систему оподаткування” (1251-12) , яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1).

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій тощо визначаються Законом України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) (далі – Закон (168/97-ВР) ).

Згідно з пунктом 3.1 Закону (168/97-ВР) операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України є об’єктом оподаткування.

За пунктом 6.1 Закону (168/97-ВР) об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону (168/97-ВР) , за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону (168/97-ВР) (у редакції, що діяла у перевірений період) передбачено, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Таким чином, з огляду на наведені приписи законодавства господарські суди дійшли вірного висновку про те, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя розмір цієї плати збільшується на суму податку на додану вартість, а тому відсутні передбачені законом підстави для застосування до позивача за первісним позовом фінансових санкцій за порушення дисципліни ціноутворення.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30.03.2004 № 04/133 зі справи № 4/603.

Крім того, за змістом підпункту 4.4.2 Закону України “Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Роз'яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1 цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України “Про систему оподаткування” (1251-12) , та економічного змісту податку, збору (обов'язкового платежу), який розглядається.

Оскільки порядок та розмір сплати позивачем за первісним позовом податку на додану вартість при наданні платних санітарно-епідемічних послуг є питанням оподаткування, доводи скаржника про неправомірність застосування Роз’яснення як акта, що винесений з перевищенням компетенції податкового органу, є необґрунтованими.

Посилання ж скаржника на пояснювальну записку та калькуляцію до проекту Постанови не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України, оскільки названі документи не є джерелами права та не мають обов’язкового характеру.

За таких обставин, на думку Вищого господарського суду України, судові рішення по суті спору прийнято місцевим та апеляційним господарськими судами з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому передбачених законом підстав для скасування оскаржуваної постанови Одеського апеляційного господарського суду не вбачається.

Керуючись статтями 111-9, 111-11 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.05.2005 зі справи № 30/66-05-1842 залишити без змін, а касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області –без задоволення.