ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2005 Справа N 9/261
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Щотки С.О. , Мележик Н.І., Подоляк О.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. ТОВ “Норок”
Києві, касаційну скаргу
на рішення господарського суду Запорізької області
від 26.07.2004 року
та постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 14.01.2005 року
у справі № 9/261
за позовом ТОВ “Норок”
до українсько-іспанського ТОВ “Іспанський
Дім”
Про стягнення 78411,94 грн.,
за участю представників :
позивача - Чуваєва О.В.,
відповідача: - Волобуєва Г.С.,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.07.2004
року у справі № 9/261 (суддя Нечипуренко О.Н.) залишеним без
змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду
від 14.01.2005 року (судді: Радченко О.П. , Мойсеєнко Т.В.,
Хуторной В.М.) в задоволенні позовних вимог ТОВ “Норок” до
українсько-іспанського ТОВ “Іспанський Дім” про стягнення
78411,94 грн. збитків відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів
першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення господарського суду Запорізької області від 26.07.2004
року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 14.01.2005 року у справі № 9/261 скасувати та прийняти нове
рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог
скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної
інстанцій неправильно застосовані норми матеріального права та
порушені норми процесуального права, що призвело до прийняття
незаконних судових актів.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши
пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
від 29.12.76 № 11 із змінами, внесеними
постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення
є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального
законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на
підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з
загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна
частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а
також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші
докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення
повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти
матеріального права, на підставі яких визначено права і
обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені
обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду
стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими в судовому засіданні.
Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні
висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин
викладених у його мотивувальній частині, та відповідати
застосованим до спірних відносин нормам права.
Разом з тим, оскаржувані рішення та постанова зазначеним вимогам
не відповідають.
Так, приймаючи оскаржувані рішення та постанову, господарські
суди дійшли висновку про те, що позивач в порушення вимог ст.
679 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, не довів, що недоліки
поставленого товару виникли до передання товару покупцеві або з
причин, які існували до цього моменту.
Разом з тим, господарськими судами не враховано наступне.
Виходячи із змісту § 1 Глави 30 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, який є спеціальним законом що регулює спірні
правовідносини, укладений між сторонами договір № 3103 від
10.11.2003 року (далі –Договір), є договором поставки,
відповідно до якого одна сторона –постачальник зобов’язується
передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні
–покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти
вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну суму.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 269 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, строки і порядок встановлення покупцем недоліків
поставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при
звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові
претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів
визначаються законодавством відповідно до цього Кодексу
( 436-15 ) (436-15)
. Стандартами, технічними умовами або договором щодо
товарів, призначених для тривалого користування чи зберігання,
можуть передбачатися більш тривалі строки для встановлення
покупцем у належному порядку зазначених недоліків (гарантійні
строки). Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки
більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або
технічними умовами.
У п. 5.1 Договору, сторони встановили строк гарантійного
обслуговування протягом 1 року.
Як встановлено господарськими судами та підтверджується наявними
в матеріалах справи актами приймання-передачі від 20.01.2004
року відповідач поставив позивачу передбачений Договором та
специфікаціями до нього товар. Про недоліки поставленого товару
позивач повідомити відповідача 19.02.2004 року, тобто в межах
встановленого Договором гарантійного строку.
Відповідно до ч. 6 ст. 269 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
, постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок
усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку,
або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли
внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації
або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на
який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк
продовжується на час, протягом якого він не використовувався
через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється
заново від дня заміни.
Виходячи із наведеної норми, у випадку пред’явлення претензії
щодо якості поставленого товару, обов’язок доказування
відсутності вини покладено на постачальника, у даному випадку на
відповідача, тоді як судами вказаний обов’язок безпідставно
покладено на позивача.
Крім того, приймаючи оскаржувані рішення та постанову
господарські суди дійшли висновку про те, що представлений
позивачем акт експертизи № 170-321/1 від 26.02.2004 року не
підтверджує того факту, що недоліки поставленого товару є
виробничими, а не виникли внаслідок неправильної експлуатації.
Разом з тим, у висновку експертизи № 170-321/1 від 26.02.2004
року зазначено, що перевірене обладнання має дефекти виробничого
характеру, не працює, технічна документація, паспорт, сертифікат
відповідності і гарантійний талон відсутній в комплекті
поставки.
Таким чином, у разі сумнівів щодо компетентності висновків
експертизи № 170-321/1 від 26.02.2004 року, господарському суду
згідно вимог ст. 41 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої для роз’яснення питань,
що виникають при вирішенні господарського спору і потребують
спеціальних знань, господарський суд призначає судову
експертизу, слід вирішити питання щодо проведення відповідної
судової експертизи.
Крім того, господарським судам слід вирішити питання щодо
відповідності обраного позивачем способу захисту порушеного
права положенням ст. 687 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 268, 269 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
,
оскільки із змісту останньої вбачається, що у разі виявлення
недоліків проданої речі в гарантійний період, покупець може
вимагати усунути дефект виробу за рахунок постачальника або
замінити товар.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що викладені в
рішенні та постанові висновки не ґрунтуються на повному і
всебічному з'ясуванні господарськими судами фактичних обставин
справи, що призвело до неправильного застосування норм
матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин рішення та постанова у даній справі підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати
викладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ТОВ “Норок” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 26.07.2004
року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 14.01.2005 року у справі № 9/261 скасувати, справу передати
на новий розгляд господарському суду Запорізької області.
Головуючий, суддя С.Щотка
С у д д і Н.Мележик
О.Подоляк