ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.09.2005 Справа N 2/470
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Щотки
С.О. , Мележик Н.І., Подоляк О.А.,
розглянувши у Державного територіально-галузевого
відкритому судовому об’єднання “Південно-Західна залізниця”
засіданні в м. Києві,
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 10.03.2005 року
у справі № 2/470
за позовом ТОВ “Укрвантаж”
ТОВ “РОСТекс”
до Державного територіально-галузевого
об’єднання “Південно-Західна залізниця”
Про усунення перешкод щодо здійснення права власності та
встановлення порядку користування спільним майном та територіями
за участю представників :
позивачів: - Качинський І.І.,
ТОВ “Укрвантаж” - Качинський І.І.,
ТОВ “РОСТекс” - Сторожук Ю.В.,
відповідача:
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду м. Києва від 16.12.2004 року у
справі № 2/470 (суддя Домнічева І.О.) залишеним без змін
постановою Київського апеляційного господарського суду від
10.03.2005 року (судді: Шаргало В.І., Ланченко Л.В., Пилипчук
Н.Г.) позов ТОВ “Укрвантаж” та ТОВ “РОСТекс” до ДТГО “Південно-
Західна залізниця” про усунення перешкод щодо здійснення права
власності та встановлення порядку користування спільним майном
та територіями задоволено: зобов’язано відповідача забезпечити
працівникам ТОВ “Укрвантаж” та ТОВ “РОСТекс” проїзд на територію
спільного користування за адресою –м. Київ, вул.
Новокостянтинівська, 2-а та не перешкоджати жодним чином вільно
використовувати нежилі приміщення, які належать на праві
власності ТОВ “Укрвантаж” та ТОВ “РОСТекс”; зобов’язано
відповідача погодити з позивачами встановлення охорони для
забезпечення охорони майна на спільний території за адресою –м.
Київ, вул., Новокостянтинівська 2-а, що належить позивачам на
праві приватної власності, стягнуто з відповідача на користь
позивачів витрати по сплаті державного мита та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів
першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2004 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
10.03.2005 року у справі № 2/470 скасувати та прийняти нове
рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування своїх вимог
заявник посилається на те, що судом першої інстанції неправильно
застосовані норми матеріального та процесуального права, що
призвело до прийняття незаконних судових актів.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування господарським судом першої інстанції
норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право
залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної
інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає,
що рішення або постанова господарського суду прийняті з
дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що суди першої та апеляційної
інстанцій в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
повно та об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини
справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в
обгрунтування своїх вимог і заперечень докази.
Так, господарськими судами встановлено, що позивачі та
відповідач мають у власності нерухоме майно, що знаходиться на
спільній території, має єдиний доступ, спільні ворота, дорогу
загального користування, що веде до нежилих приміщень літери “З”
–гараж та літери “Ж” –гараж для автомобілів і котельня.
Господарськими судами також встановлено, що 14.10.2004 року,
співробітники воєнізованої охорони відповідача заборонили
працівникам ТОВ “Укрвантаж” проїзд на територію спільного
користування та використання нежилих приміщень літери “З” та “Ж,
у зв’язку з чим останнім було викликано наряд міліції, яким
складено протокол огляду місця події.
В обґрунтування своїх заперечень на позовну заяву, відповідач
посилається на ту обставину, що пропуск працівників та
автомобілів на спільну територію здійснюється за перепусткою
встановленої форми, виданої начальником станції, згідно
затверджених списків. Працівники ТОВ “Укрвантаж” такої
перепустки не пред’явили.
Разом з тим, відповідно до ст. 4 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
власники володіють, користуються і розпоряджаються
своїм майном на власний розсуд, мають право вчиняти щодо свого
майна будь-які дії, що не суперечать закону, всім власникам
забезпечуються рівні права.
Згідно ст.ст. 13, 321, 391 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно
позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При
здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватись від дій,
які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії
особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а
також зловживанням правом в іншій формі. Власник майна має право
вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування
та розпорядження своїм майном.
Водночас, як встановлено господарськими судами першої та
апеляційної інстанцій відповідач не забезпечив позивачів
перепустками для пропуску їх працівників та автомобілів на
спільну територію, а відтак не забезпечив вільний доступ
позивачів до об’єктів, які належать останнім на праві власності,
що перешкоджає здійсненню ними права користування та
розпорядження своїм майном.
Враховуючи викладене, господарські суди першої та апеляційної
інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення
позовних вимог та зобов’язання відповідача усунути перешкоди в
користуванні майном, яке належить позивачам на праві власності.
Таким чином, судова колегія прийшла до висновку про
правомірність та обґрунтованість оскаржуваних рішення та
постанови, які відповідають положенням ст. 84, 105 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
та вимогам, що викладені в постанові Пленуму
Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами та доповненнями.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних
рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з
чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих
судових актів колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу державного територіально-галузевого об’єднання
“Південно-Західна залізниця” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду м. Києва від 16.12.2004 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
10.03.2005 року у справі № 2/470 залишити без змін.
Головуючий, суддя С. Щотка
Судді: Н.Мележик
О.Подоляк