14/198 Про виконання зобов’язання в натурі, - Текст документа

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 27.10.2003 року у справі № 14/198 (суддя Карпинець В.І.) позов ВАТ “Експортліс” до спільного українсько-угорського підприємства “Ізоліт-Карпати” (далі –СП “Ізоліт-Карпати”) про спонукання виконати зобов’язання в натурі та стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов’язання, задоволено частково: зобов’язано відповідача підписати акт прийому-передачі житлових приміщень та гаражу розташованих у будинку № 15 по Слов’янській набережній в м. Ужгороді, загальною площею 386,7 м. кв., стягнуто з відповідача на користь позивача 19197,49 грн. пені, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.01.2004 року (судді Скрутовських П. Д., Онишкевич В.В., Слука М.Г.) рішення господарського суду Закарпатської області від 27.10.2003 року змінене, в частині вимоги про стягнення суми пені в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2004 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.01.2004 року у справі № 14/198 в частині відмови у стягненні пені скасовано, в цій частині рішення господарського суду Закарпатської області від 27.10.2003 року у справі № 14/198 залишене без змін, в решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.01.2004 року у справі № 14/198 залишене без змін.

14.09.2004 року, СП “Ізоліт-Карпати” звернулося до господарського суду Закарпатської області із заявою про перегляд рішення господарського суду Закарпатської області від 27.10.2003 року за нововиявленими обставинами.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 03.03.2005 року у справі № 14/198 (суддя Карпинець В.І.) залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2005 року (судді: Мельник Г.І., Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.) рішення господарського суду Закарпатської області від 27.10.2003 року у даній справі залишене без змін.

Не погоджуючись з ухвалою та постановою судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Закарпатської області від 03.03.2005 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2005 року у справі № 14/198 скасувати, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами задовольнити. В обґрунтування своїх вимог оскаржувач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 112 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Виходячи із змісту наведеної норми, рішення може бути переглянуто за двох умов: істотності нововиявлених обставин для вирішення спору та виявлення їх після прийняття рішення зі спору. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, які мали бути відомі заявникові на час прийняття рішення господарським судом.

Матеріали справи свідчать про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України (1798-12) повно та об’єктивно розглянули в судовому процесі всі наведені заявником обставини справи в їх сукупності, дослідили подані в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, та в порядку ст.ст. 112 –114 ГПК України (1798-12) , перевірили наявність обставин що є нововиявленими і мають істотне значення для справи.

Так, дослідивши наведені заявником в обґрунтування своїх вимог обставини, як то: повноваження особи Білицького В.К. на підписання від імені ВАТ “Експортліс” документів і представлення юридичної особи в суді, не були засвідченні належним чином, оскільки довіреність від 20.03.2003 року, не містить апостиля, як того вимагає Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року № 61а; акт приймання-передачі житлових приміщень від 23.09.2003 року, що був предметом спору у даній справі, не відповідає формі № 03-1 акту-передачі основних засобів, затвердженої наказом Мінстату України від 27.12.1995 року № 352; згідно листа управління Національного банку України від 07.02.2005 року № 10-306/474 в якому зазначено, що в липні 1992 року на розрахункові рахунки зараховувалися еквівалентні суми у діючій на території України валюті, висновок суду першої інстанції про перерахування позивачем відповідачу 250000 доларів США є неправомірним та інші, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначені обставини були відомі сторонам на момент розгляду справи у суді першої інстанції, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та запереченнями відповідача, а відтак не носять характер нововиявлених.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку про правомірність та обґрунтованість оскаржуваних ухвали та постанови, які відповідають положенням ст.ст. 86, 105 ГПК України (1798-12) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.